Читати книгу - "Темний союз, Дроянда"

Анна сиділа в тиші, слухаючи, як цокає годинник на стіні. Її тривога тільки зростала. Вона не звикла чекати, не звикла сидіти, склавши руки, коли щось відбувається.

Вона взяла телефон і відкрила чат з Алексом. Написала коротке повідомлення:

"Дай хоч якусь звістку. Я хвилююся."

Минуло кілька хвилин. Жодної відповіді.

Анна закусила губу. Вона не могла просто чекати. Піднявшись із місця, вона попрямувала до вітальні, де стояли охоронці.

— "Мені потрібно вийти."

Один із них, високий і суворий чоловік на ім’я Олег, перехрестив руки на грудях.

— "Міс Анно, Алекс наказав вам залишатися тут."

— "А я наказую вам відкрити двері," — різко відповіла вона.

Олег не змінив виразу обличчя.

— "Вибачте, але це неможливо."

Анна стиснула кулаки.

— "То я подзвоню Алексу і запитаю його напряму, чи він справді заборонив мені навіть вийти на свіже повітря."

Вона натиснула виклик. Один гудок. Другий. Третій.

— "Алекс, я не в’язень у твоєму будинку!" — сказала вона в слухавку, навіть не чекаючи вітання.

— "Анно…" — його голос був глухим, і вона почула якийсь шум на задньому плані. — "Я зараз зайнятий."

— "То поясни, що відбувається!"

— "Я скоро повернуся. Просто залишайся вдома."

— "Це не відповідь, Алекс!"

— "Це все, що я можу сказати зараз," — холодно відрізав він і поклав слухавку.

Анна вражено подивилася на екран. Її серце калатало.

— "Отже, він щось приховує," — прошепотіла вона сама до себе.

Вона повернулася до охоронців

— "Якщо ви не відпустите мене добровільно, я знайду інший спосіб," — сказала рішуче.

Олег і другий охоронець переглянулися, але залишилися стояти на місці

Анна вдихнула глибоко. Вона була вперта. Вона не збиралася просто сидіти і чекати.

Якщо Алекс не скаже їй правду — вона знайде її сама.

Алекс прочитав повідомлення і довго дивився на екран. Його щелепи стиснулися, а в грудях запекло. Він знав, що Анна не просто ображена – вона справді відчувала, що втрачає свою свободу.

Він швидко набрав її номер.

— "Анно, не роби поспішних висновків."

— "Поспішних?!" – її голос тремтів від емоцій. – "Алекс, я не твоя власність! Я кохаю тебе, але не можу бути пташкою в золотій клітці! У мене є своє життя! Я хочу навчатися, хочу свободи!"

Він зітхнув і провів рукою по обличчю.

— "Я просто хочу, щоб ти була в безпеці. Ти навіть не уявляєш, у якому світі ми живемо, Анно!"

— "Я все прекрасно розумію," – різко відповіла вона. – "Але якщо я твоя дівчина, я маю право робити вибір!"

Алекс мовчав. Він не хотів втрачати її. Але водночас не міг дозволити їй наражатися на небезпеку.

— "Дай мені час подумати," – нарешті сказав він.

— "Час?" – Анна гірко засміялася. – "Ти справді хочеш, щоб я дала тобі час вирішити, чи можу я мати свободу?"

Вона швидко додала:

— "Якщо ти кохаєш мене, Алекс, ти маєш довіряти мені."

На тому кінці слухавки настала довга тиша

— "Завтра зустрінемося і поговоримо," – сказав він нарешті.

Анна кивнула, хоча він не міг цього бачити.

— "Добре," – її голос був тихим. – "Сподіваюся, ти справді почуєш мене цього разу."

Вона поклала слухавку і зітхнула. Її серце билося швидко, а в голові вирувало безліч думок.

Чи справді він зрозуміє її? Чи зробить правильний вибір?

Анна ще ніколи так не боялася відповіді.Наступного дня Анна готувалася до зустрічі з Алексом. Вона вирішила одягнутися просто, щоб не виглядати занадто вразливою, але водночас виглядати елегантно. Червоні серця все ще палали у її грудях, але вона вже відчувала, що рішення щодо їхнього майбутнього має прийняти саме вона.

Алекс приїхав саме вчасно. Вона відкрила двері і побачила його. Він стояв у темному пальто, його вираз обличчя був серйозним, навіть трохи заклопотаним.

"Ти виглядаєш чудово," – сказав він, але в голосі було щось важке.

Анна кивнула і запросила його всередину.

— "Ти знову обрав свою роботу, Алекс?" – її голос був тихим, але в ньому звучала злість. – "Ти не хочеш слухати мене, а хочеш, щоб я зрозуміла твою сторону?"

Він сів на диван і знову зітхнув.

— "Я не хочу втратити тебе, Анно," – його очі були темними і сповненими розпачу. – "Але якщо я дозволю тобі жити так, як ти хочеш, то ти будеш в небезпеці. Моя робота, мій світ… Це не місце для тебе."

— "Ми не можемо бути разом, якщо ти не довіряєш мені," – відповіла вона, її голос був тихим, але рішучим. – "Я знаю, що ти хочеш мене захистити, але я хочу бути самостійною."

Вона зробила паузу, збираючи свої думки.

— "Я люблю тебе, Алекс, але не буду сидіти вдома і чекати на твої вказівки. Я хочу приймати свої рішення. Ти не можеш зробити моє життя своїм."

Алекс закрив очі, і йому було важко дихати. Він знав, що їй важко, і що це — не просто слова. Це був її вибір.

— "Я не знаю, чи зможу дати тобі ту свободу, яку ти хочеш, але я готовий працювати над собою, над нами," – його голос змінився, став м'якшим. – "Я готовий зробити це, якщо ти мені дозволиш."

Анна подивилася на нього з болем у очах. Її серце тремтіло від невизначеності, але вона відчувала, що цей момент був важливим.

— "Я хочу, щоб ми були разом, Алекс, але я маю бути собою. Ти поважаєш мене за те, хто я є?"

Він підійшов до неї і взяв її руки в свої.

— "Я поважаю тебе більше, ніж ти думаєш. Ти сильна, і я хочу, щоб ти була щасливою, навіть якщо це означає, що я буду змінюватися."

Тиша заповнила кімнату, і вони стояли так деякий час. Анна відчула, що її серце знову наповнюється надією. Може, їхні стосунки справді можуть бути іншими. Може, вони зможуть змінити це.

— "Я тебе люблю, Алекс," – сказала вона нарешті, і її голос був теплим і ніжним. – "І я хочу дати нам шанс."

Він обняв її, і їхні губи знову зустрілися в поцілунку, але цього разу він був іншим — не спішним, а глибоким, сповненим розуміння і нової надії.

— "Ти моя єдина, Анно. І я зроблю все, щоб ти була щаслива."