Читати книгу - "Артефакт Провідника, Fill"

Храм здригався. Темрява згущувалася навколо, тіні, ніби живі, спліталися у химерні форми, готові роздерти все світле, що увірвалося в це місце. На найвищому помості, серед зруйнованих колон і тріщин у камені, стояв Саймон. Його очі палали криваво-червоним, а навколо нього кружляли чорні потоки енергії, що змішувалися з блискавками.

– Ви справді вважаєте, що зможете мене здолати? – його голос був подібний до грому, що розірвав повітря.

Сильва, все ще стискаючи кулак, витер з вуст краплю крові. Він різко обернувся до Ларса й Ноеля.

– Без варіантів, – кинув він, звузивши очі. – Готуйтеся!

Ларс лише коротко кивнув, блискавично витягнувши свій меч. Його лезо засвітилося біло-синім світлом, відбиваючи блискавки, що били в підлогу.

Ноель, стискаючи у руках артефакт Провідника, відчув, як його серце шалено закалатало. Це була їхня остання можливість. Останній шанс.

Саймон здійняв руки, і в ту ж мить із землі вирвалися щупальця темряви, що хапали повітря, затягуючи простір у морок.

Сильва перший кинувся вперед, його руки охопило полум'я чистої магії. Він завдав удару, який міг би змести цілу будівлю, але Саймон лише підняв руку – і вибухова хвиля відкинула його назад.

– Слабко! – розсміявся він, дивлячись, як Сильва приземлився на коліно, залишаючи глибоку борозну в кам'яній підлозі.

Ларс, не втрачаючи моменту, стрибнув угору і рубонув мечем, але тіні миттю створили бар'єр. Але він не зупинився – удар за ударом, він пробивався крізь захист.

Ноель, стоячи позаду, зосередив всю свою енергію на артефакті. Він відчув, як артефакт відгукується – тепло, що йшло від нього, ставало дедалі сильнішим.

Раптом здригнулася земля.

З-за трону, що розвалювався на шматки, почулося гучне ревіння.

З темряви піднялася величезна тінь. Очі дракона, що спав тут віками, світилися яскравим кроваво-червоним світлом. Його лапи розривали підлогу, а тіло зливалося з темрявою, ніби саме це місце його породило.

Ноель миттєво зрозумів: це було серце всього.

– Він прив'язаний до цієї магії! – вигукнув він. – Якщо ми знімемо чари, дракон… зникне!

Нейва, що стояв трохи осторонь, лише хмикнув:

– Або ж поверне свій розум.

Ларс відбив ще один удар, а потім різко відскочив назад.

– Тоді зробіть щось швидко!

Ноель, зціпивши зуби, підняв артефакт високо над головою. Його світло почало різати морок навколо, відкидаючи чорні потоки назад.

Дракон заревів, але цього разу – у болю. Його тіло почало змінюватися, очі стали світлішими, темні відблиски втрачали свою силу.

– Так, ще трохи! – крикнув Ноель, спрямовуючи всю свою енергію у світло.

Дракон враз скинув залишки темної оболонки і злетів у повітря. Його крила розбили останні тіні.

Саймон скрикнув:

– Ні!!

Він спробував відновити контроль, але цього разу йому не вистачало сили.

– Зараз! – вигукнув Ларс.

Ноель розвернувся і спрямував артефакт прямо на Саймона.

Той з ревом кинувся вперед, його тіло змішувалося з темрявою, намагаючись поглинути їх.

Сильва, незважаючи на біль, піднявся і, стиснувши кулак, вдарив прямо в груди темного володаря.

Цей удар пройшов крізь нього – і зупинив все.

Темрява навколо закрутилася, зімкнулася у вихор, який почав затягувати самого Саймона.

– НІ!!! – заволав він, намагаючись втриматися.

Але було пізно.

Його тіло розпалося на уламки темної енергії, які потоком увірвалися в артефакт Провідника.

Ноель затремтів, відчуваючи, як артефакт став важчим. Світло згасло.

Саймон був запечатаний.

У цей момент Кастельг, що спостерігав за всім, раптом відчув, як щось всередині нього змінилося.

Його сила зникала.

– Ні… – він закліпав очима, дивлячись на свої руки, що почали тьмяніти. – НІ!!!

Його магія розпалася.

Його тіло більше не мало зв'язку з темрявою.

Він став… простою людиною.

Сильва підійшов і з усмішкою нахилився:

– Вітаю у світі без магії, Кастельгу. Подивимось, що ти тепер зробиш.

Світанок нового дня

Темні хмари почали розсіюватися.

Вітер, що завжди був холодним і смертоносним, стих. Повітря стало теплим, а сонячне світло вперше за століття пробилося крізь руїни храму.

Ноель важко дихав, дивлячись, як розсипаються останні залишки темної магії.

– Ми… ми перемогли?

Ларс лише мовчки кивнув.

Сильва витер чоло, хмикнув і, піднявши голову до сонця, голосно розсміявся.

– Тепер це світло… – сказав він, відчуваючи тепло на своїй шкірі. – Належить нам.

Нейва відвернувся, але в його очах вперше не було хитрості чи насмішки.

Сонце зійшло над світом, який нарешті звільнився від темряви.