Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Країна розваг 📚 - Українською

Читати книгу - "Країна розваг"

501
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Країна розваг" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 76
Перейти на сторінку:
в змозі була відшукати сама. Інакше за що вона могла йому дякувати?

Я заплющив очі й побачив Фреда у тирі, незрівнянного в костюмі й циліндрі фокусника. Побачив, як Лейн простягає гвинтівку двадцять другого калібру, прикріплену ланцюгом до стійки.

Енні: «Скільки набоїв?»

Фред: «Десять на обійму. Скільки завгодно, мем. Сьогодні ваш день».

У голові одночасно зіштовхнулося кілька думок, і я широко розплющив очі. Сів у ліжку, слухаючи вітер і збурений прибій. А тоді увімкнув люстру і витяг із шухляди стола теку Ерін. Поки я знову розкладав фотографії на підлозі, серце шалено калатало. Знімки були хороші, а от світло — не дуже. Я вдягнувся вдруге, поклав усе назад у теку і знову зійшов униз.

Люстра висіла над столом для гри у «Скрабл». За ті численні вечори, що їх я провів, зазнаючи нищівних поразок, я дізнався, що світить вона досить яскраво. Від коридору, що вів до кімнат місіс Ш., вітальню відділяли розсувні двері. Я їх зачинив, щоб світло не потурбувало хазяйку. Потім увімкнув люстру, перемістив коробку зі «Скраблом» на телевізор, і розклав на столі свої фото. Сідати не хотів — надто був збуджений. Натомість схилився над столом, перетасовуючи фотографії. Та щойно зібрався зробити це втретє, як рука нерухомо застигла. Я побачив. Побачив його. У суді цього доказу, звісно, не прийняли б, але для мене він був достатнім. Коліна підігнулися, і я врешті-решт сів.

Зненацька задзеленчав телефон — той, з якого я так часто дзвонив батькові, завжди занотовуючи час і тривалість дзвінка на аркуші правди для гостей. Та тільки у вітряній тиші раннього ранку той дзвінок більше нагадував пронизливий крик. Я кинувся до апарата й зняв трубку до того, як він задзвенів знову.

— А-а-ал… — от і все, що я зміг з себе видушити. На більше не спромігся — надто сильно гупало в грудях серце.

— Це ти, — сказав голос на тому кінці дроту, веселий і приємно здивований водночас. — А я думав, що відповість твоя хазяйка. Вже й історійку про екстрений випадок у сім’ї приготував.

Я спробував заговорити. Не зміг.

— Девіне? — Піддражнюючи. Радісно. — Ти там?

— Я… секунду.

Я притис слухавку до грудей, водночас думаючи (дивовижно, як працює мозок в умовах раптового стресу) про те, чи не чує він на тому кінці, як стукає в мене серце. На своєму кінці я слухав, чи не прокинулася місіс Шопло. І почув притишений звук її постійного хропіння. Добре, що я зачинив двері у вітальню, а ще краще — що в неї в спальні не було паралельного телефону. Знову приклавши слухавку до вуха, я сказав:

— Чого вам треба? Навіщо дзвоните?

— Девіне, я думаю, ти знаєш… а навіть якщо ні, запізно вже, чи не так?

— Ви теж екстрасенс? — Прозвучало це тупо, але мозок і рот у мене тепер працювали немов на окремих лініях.

— Ні, то Роззі, — відповів він. — Наша Мадам Фортуна. — І розсміявся. Голос у нього звучав спокійно, але я сумнівався, що це справді так. Убивці не дзвонять посеред ночі, якщо вони спокійні. Особливо, якщо точно не знають, хто зніме слухавку.

«Але в нього є минуле, — подумав я. — Цей тип — бойскаут, він божевільний, але завжди підготовлений. Узяти, наприклад, татуювання. Саме воно впадає в око, коли дивишся на фотографії. Не лице. Не бейсболка».

— Я знав, що ти там задумав, — сказав він. — Знав ще до того, як дівчисько привезло тобі теку. Ту, з фотографіями. І сьогодні… з гарненькою мамцею і малим інвалідом… ти розказав їм, Девіне? Вони допомагали тобі?

— Вони нічого не знають.

На будинок налетів порив вітру. У слухавці теж зашуміло… неначе він був надворі.

— Цікаво, чи можна тобі вірити.

— Можна. Цілковито. — Погляд затримався на фотографіях. Татуйований з рукою на сідниці Лінди Ґрей. Татуйований допомагає їй прицілитися в тирі.

Лейн: «Покажіть нам Енні Оуклі, Енні».

Фред: «Надзвичайно!»

Татуйований у рибокепці й темних окулярах та з пісочно-світлою еспаньйолкою. Татуювання з пташкою на руці було видно, бо сирицеві рукавички лишалися у задній кишені, поки вони з Ліндою Ґрей були в «Домі жаху». Поки він не вбив її в темряві.

— Цікаво, — повторив він. — Ти, Девіне, сьогодні провів у тому великому старому будинку достатньо часу. Ви розмовляли про знімки, які тобі привезла Кук, чи ти просто її трахав? А може, й те, й те робили. Та мамуська — ласий шматочок.

— Вони нічого не знають, — повторив я тихо, не відводячи погляду від зачинених дверей вітальні. Я все боявся, що вони от-от відчиняться й на порозі постане місіс Ш., в нічній сорочці, з примарно-білим від крему обличчям. — Так само, як і я. Тобто я нічого не можу довести.

— Може, й ні, але це справа часу. Дзвінок назад не дзеленчить. Знаєш цей старий вислів?

— Так, звісно. — Того вислову я не знав, але тієї миті я ладен був погодитися з ним, навіть якби він сказав, що Боббі Райдел (артист, який щороку виступав у «Джойленді») — президент Сполучених Штатів.

— Ось що ти зробиш. Ти приїдеш у «Джойленд», і ми обговоримо це віч-на-віч. Як мужик з мужиком.

— Навіщо це мені? Це був би божевільний вчинок, якщо ви той, про кого я…

— Та ти чудово знаєш, що я той. — У голосі чулися нотки нетерпіння. — І я знаю: якщо ти підеш у поліцію, вони з’ясують, що я прийшов на роботу в «Джойленд» десь через місяць після того, як убили Лінду Ґрей. Потім мене пов’яжуть з шоу Велмана і «Сазерн стар ем’юзмент», і все, гру буде програно.

— То чому б мені не подзвонити в поліцію просто зараз?

— А знаєш, де я? — У голос закрадався гнів. Ні — злоба. — Знаєш, де я тепер, ти, малий діставучий сучий син?

— Мабуть, у «Джойленді». В адміністрації.

— А от і ні. У торговельному центрі на Біч-роу. У тому, куди багаті сучки ходять купувати свою макробіотику. Такі багаті сучки, як твоя подружка.

Немов чийсь холодний палець почав свій рух згори вниз — дуже повільний рух — по хребту від моєї потилиці до куприка. Я промовчав.

— Біля аптеки є таксофон. Не будка, але нічого, бо дощ не почався ще. Просто вітряно. Отут я і стою.

1 ... 65 66 67 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна розваг», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Країна розваг» жанру - 💙 Бойовики:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Країна розваг"