Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

 Вадим довго стояв в душі під прохолодними потоками води, збираючись з силами. Він не знав як пояснити своїй дівчинці ситуацію в якій опинився. Він не знав, що їй сказати. Не знав як взагалі бути і не бачив виходу. Він боявся, що вона просто зненавидить його як він сам себе зараз ненавидить.

 Довше тягнути він уже не міг. Вадим перекрив кран, вийшов з душової, без поспіху витерся і одівся.

 Він зайшов до вітальні і побачив незворушну постать Ліни, яка не моргаючи дивилася на екран телевізора із завислим зображенням. В руці на своїх колінах вона тримала його телефон.

-          З тобою все добре? – нахмурився він. – Чому ти не перемкнеш канал?

 Вона не відповідала і він спробував знову запитати, але серце чомусь тривожно стиснулось:

-          Навіщо тобі мій телефон? – продовжував стояти посеред кімнати.

 Коли він подумав, що знову не дочекається відповіді, Ліна заговорила, не дивлячись на нього:

-          Тобі телефонували і я відповіла, - пролунав її безбарвний голос.

-          Хто телефонував?

-          Твоя наречена.

 В середині все заледеніло. Він тихо застогнав, прикриваючи очі рукою і нечутно вилаявся.

-          Я все тобі поясню. Вислухай мене, прошу, - з мольбою в голосі звернувся до неї.

-          Ти не зобов’язаний, - Ліна встала, щоб піти в спальню і зачинитися на ключ.

 Він перегородив їй дорогу:

-          Зобов’язаний. Я все тобі розповім.

-          В тебе був всього-на-всього цілий тиждень, щоб це зробити. Тепер твої пояснення абсолютно не потрібні.

-          Прошу тебе давай заспокоїмось і поговоримо, - він схопив її за плечі, намагаючись зловити пустий погляд.

 Ліна відсахнулася від нього і відступила на крок назад.

-          Що?! Що ти хочеш мені пояснювати? Що ти хочеш мені сказати? – голосніше заговорила дівчина. – Що це якась помилка? Що в тебе немає ніякої нареченої? Тому що все інше не має значення в цій ситуації.

 Вадим болісно дивився на її зблідле обличчя:

-          Так, вона моя наречена, - якщо і була якась тліюча іскорка надії – він своїми словами жорстоко її затоптав, - але це буде фіктивний шлюб. На рік, може півтора. Це домовленість. Вона хоче оформити опікунство над молодшою сестрою, а мені потрібне німецьке громадянство.

-          Я рада, що ви знайшли одне одного, - Ліна знову зібралася іти до спальні.

-          Зачекай. Постій, - зупинив її Вадим. – Що буде з нами?

 Ліна витріщилася на нього.

-          Ти знущаєшся?! Нема ніяких нас. Чи ти хочеш запропонувати мені роль коханки? Будеш на вихідні літати в Київ і трахати мене?! – зривалась на крик дівчина, дивлячись на нього червоними від невиплаканих сліз очима.

-          Припини, - болісно скривився Вадим відчуваючи її біль.

-          А що?! Що ти можеш мені запропонувати? Чекати тебе, поки ти живеш з іншою жінкою і трахаєш її? Ви ж буде разом жити, щоб не викрилась фіктивність.

-          Так, бо інакше кримінальна відповідальність, але це не має значення. Я не люблю її. Це просто шлюб за домовленістю.

-          Ну звісно! Історія не знала випадків, коли шлюби за домовленістю переростали в справжні, - з жорстокою насмішкою кинула йому.

-          Це не той випадок, - тихо стояв на своєму Вадим.

 Ліна дивилась в його тліючий надією і благальний погляд своїм переповненим болю:

-          Дай мені відповіді на три питання, - сухо, беземоційно заговорила вона.

 Він мовчки чекав.

-          У тебе з нею дружні стосунки?

-          Так. Я б не погодився на пропозицію зовсім незнайомої жінки.

-          Вона тобі симпатична? Як людина?

-          Вона хороша, - невнятно відповів він.

 На мить Ліна замовчала. Вона боялась наступного питання, але не могла його не задати.

-          Ти з нею спав?

 Вадим не відповідав, тільки болісно-повільно заплющив очі.

 Ліні здалося, наче хтось з усієї сили вдарив її в сонячне сплетіння. Вона не могла видихнути і не могла вдихнути.

-          Як. Ти. Міг... – голос був схожий на глухе шелестіння, з очей бризнули нестримні, неслухняні сльози, - Як ти міг так зі мною вчинити? Трахав мене весь тиждень як дорогу повію знаючи, що в тебе є наречена. За що ти так зі мною?

-          Прости мене, прошу. Це не входило в мої плани. Я просто хотів побути поряд з тобою, хоч трошки. Я не знав, що так все получить. Прости мене.

-          Ти думаєш, я тобі повірю? – закричала Ліна. – Ти планував розмовляти зі мною тільки про погоду чи цінні папери? Так ти хочеш, щоб я думала?! Секс ні разу не входив в твої плани?!

-          Не пригадую, щоб ти була проти, - їдко сказав, не подумавши, і одразу пожалів.

 Ліна підійшла і з розмаху вдарила його по обличчі так, що голова відхилилася в бік.

-          Вибач, я не хотів, - тихо заговорив, повільно повертаючи обличчя до неї.

 Ліна попрямувала до виходу з каюти, але слова Вадима спинили її:

-          Я не думав, що ти захочеш мене. Ти одного разу вже дала мені зрозуміти, що я був твоєю помилкою і ти вибираєш іншого. Коли я писав тобі, ти змінила номер. Невже я був тобі такий огидний?

 Ліна повернулася до нього і подивилась повними сліз очима:

-          Я ненавиджу тебе, - слова давалися з трудом, горло стискав біль. – Цілий рік я намагалася тебе забути. Я наново вчилася дихати, коли ти поїхав. Тільки тепер я почала вибиратися з тої чорної ями і ти знову туди мене кидаєш..

-          Чому ти мені не сказала? Тоді, – болісно-лагідно подивився на неї.

 Ліна заплющила очі і по щоках знову покотилися грубі каплі.

-          А що я повинна була тобі сказати? Що люблю тебе? Це б нічого не змінило, - втомлено- апатично подивилась йому в очі.

-          Ми б щось придумали. Ми могли...

-          Що могли?! – перебила його дівчина. - Зустрічатися на відстані, щоб я хвилювалася, чи не завів ти когось на стороні для сексу? Чи може я повинна була переїхати в чужу країну і після одного випадкового, невдалого траху жити з тобою як утриманка-співмешканка? Чи може ти б залишився з жалості, щоб мене мучили докори, що заважаю тобі реалізувати себе?