Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало 📚 - Українською

Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

508
0
19.10.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ненавиджу драконів" автора Тетяна Гуркало. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 117
Перейти на сторінку:

— Знайомий із найманими вбивцями?! — прошипів хлопець.

— Знайомий. Ти не з них.

— Впевнений?

— Я знаю. Я дзеркало. Коли я маю досвід, є з чим порівнювати, я не помиляюся. А ти дажан. Я бачив дажанів, багато. Вони намагалися вмовити Ярена вчити їхніх дітей, вирішили, що він зняв власноруч накладену заборону на навчання професійних воїнів, коли дізналися про мене. Довелося їм пояснити, що я і не воїн, і не маг, так, серединка на половинку. І навіть не дажан, я не збираюся перетворювати свій дар на зброю.

— Ти божевільний, — виніс вердикт хлопець.

— Я просто допитливий, — не погодився Ярослав. — Мені треба знати, як ти виглядаєш. Інакше спати не зможу. До речі, ти не належиш жодній касті. Дуже дивно для дажана. Адже тобі не п'ятнадцять років.

— Ти й так усе про мене знаєш.

— Не все. Я просто порівнюю і логічно мислю. Роблю висновки. Прокручую їх у голові під різними кутами. Потім говорю вголос і дивлюся на твою реакцію.

— Ти теж дажан, — у голосі пролунав глум.

— Ні, мене один знайомий дракон навчив. Він молодий. З ним можна розмовляти.

— Добре, — сказав хлопець.

— Що добре? — поцікавився Ярослав, намагаючись підбадьорливо посміхнутися.

— Можеш мене лікувати, — милостиво дозволив.

— Не боїшся? — усміхнувся Ярослав.

— Чого? Що ти розповіси, як я виглядаю невтішним магам? Ти не розкажеш. Тобі подобається носитися з таємницями. Як дракону. Напевно, також у свого знайомого навчився. Не треба задирати брови. Я справді дажан. Мене теж вчили бачити людей.

Хлопець перестав пожирати очима обличчя Ярослава і той зрозумів, що весь той час, поки дивився у тигрині очі, жодного разу не моргнув. Зійшлися тигр і кобра, вирішили пограти у переглядки.

Обличчя дажана виявилося під стать рукам і очам. Не всі ельфи мають таку досконалу зовнішність. Лице худе і дуже красиве, тонконосе, з високими вилицями, куточками губ завжди піднятими вгору і бровами врозліт.

— Шкода, що ти не дівчина, — сказав Ярослав. — Така зовнішність пропадає. Навіщо чоловікові така зовнішність?

— Не знаю, — пробурмотів хлопець, намагаючись виплутатися з рукавів. — З батьками не пощастило і з прабабкою ельфійкою.

Йому дуже заважали браслети й ромби, що чіплялися за тканину своїми кільцями, а ще втрата крові.

— Давай допоможу.

— Допомагай, — байдуже сказав хлопець.

— Цікаво, ти завжди такий блідий, чи то від втрати крові? — задумливо спитав Ярослав, розправляючись із рукавами.

— Завжди, — навіщось відповів хлопець. — Як там зовсім страшно?

— Так собі, — Ярослав уважно оглянув довгий поріз майже через всю спину. Потім старий шрам під лопаткою. — Дивні люди. Бачать перед собою істоту з явною домішкою ельфячої крові і тицяють колюче-ріжучими предметами як у людину. Навіть у людей без усяких домішок буває серце з правого боку. Дзеркальна хвороба називається, якщо я правильно пам'ятаю.

Хлопець завмер і наче скам'янів.

— Ти не напружуйся, — попросив цілитель-початківець. — Мені це заважає. Зараз погрію долоні і лікуватиму. Буде трохи боляче, зате надійно.

Ярослав склав долоні хрестом, ліва зверху і почав обережно їх розводити, наче хтось невидимий надував кульку стиснуту долонями. Пальці так само повільно згиналися, обіймаючи кульку. Повітря, укладене в долонях, нагрівалося, ставало пружним і густим. Потім увібрати тепло в себе і різко розвести руки.

— Сволота! — заволав хлопець, коли Ярослав торкнувся порізу нагрітими долонями. — Трохи боляче! Ти в якого майстра тортур стажувався?!

— Заткнися! — гаркнув на пацієнта Ярослав. — Ти мені заважаєш. Я ж сказав, у мене немає дару цілителя. То з якої радості ти розраховував на анестезію? Ти ще загальний наркоз зажадав би. Хоча це не проблема. Стукнув би чимось по голові і все.

— Що все? — дуже поганим тоном спитав дажан.

— Тупий? Свідомість би втратив і нічого не відчув. Все.

— Знову все?

— Все в значенні все. Порізу нема. Шрам є. Гарний, до речі, тоненький, із зовнішністю поєднується.

— Ти хто такий? — чомусь зацікавився пацієнт.

— Своєчасне питання, — оцінив Ярослав. — Ярослав я. Учень Ярена. Єдиний і у чомусь неповторний.

— Ельфа?

— А ти знаєш Ярена не ельфа?

— Що за кретинська звичка відповідати питанням на запитання?!

— Чудова звичка. Загальноміська. Від євреїв навчились. Хоча, звідки тобі знати, хто такі євреї?

— Ти мені не подобаєшся, — сказав дажан, зло примруживши очі. Кіт котом, зараз ще шипіти почне і шерсть здибить, щоб більшим здаватися.

Ярослав хихикнув, уявивши, як у пацієнта стає дибки волосся.

— Дивно, — сказав, загнавши недоречний сміх глибше. — У мене все навпаки. Якби ти був дівчиною, я б за тобою приударив.

— Ти мені дуже не подобається.

— А з фантазією в тебе, здається, туго.

— Не смій мене більше переслідувати. Вб'ю.

— І з вдячністю проблеми, — зауважив Ярослав, спостерігаючи, як хлопець натягує на себе пропилену куртку з дірявою спиною. Спритно натягує і не кривиться. Хоча Ярослав був упевнений, що наслідки його лікування ще болять. На собі випробував.

— Як ти намотуєш цей шарф? — спитав Ярослав, коли хлопець узявся за довгий відріз.

— Легко, — озвався хлопець.

Він любовно розправив синю тканину, накинув на голову, обмотав шию обома кінцями, потім один кінець підняв на обличчя, другий завів за спину і підняв з підлоги звичайну непримітну шпильку.

— А я думав, — висловив розчарування Ярослав.

— А ти не думай. Шкідливо тобі думати. Каташ слизький, в інший спосіб його не закріпити.

— Каташ? — зацікавився Ярослав. На вигляд ніби на шовк схоже.

— Тканина, — сказав Дажан, побовтавши вільним кінцем своєї синьої ганчірки. — Каташ називається. Її роблять із водоростей з такою самою назвою. Заміжні ланійки закривають нею обличчя, у них не можна стороннім людям дивитися на обличчя заміжньої жінки. Крізь цю тканину навіть за допомогою магії нічого не роздивишся.

1 ... 65 66 67 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"