Читати книгу - "Дев'ять кіл Пекла і ти - моя, Артеліна Грудень"

Дроворуб

Офіс стояв на вухах. На кожному розі тільки нас і обговорювали, а ми старалися, як могли. Підкидали їм усе нові й нові теми для розмов.

Насправді просто жили своїм життям і плювати хотіли на всіх. Я просто дурів, що тепер можу обіймати й цілувати свою Кароочку майже завжди й скрізь.

Я тішився, коли її пальці занурювалися в моє волосся і масажували голову. Просто прикривав очі і всі проблеми відступали. Взагалі все ставало фоном.

Я закохався на повну і це мене не лякало, бо Еля теж любила мене.

Взаємність - це до біса круто. Жити стає в кайф. Ти прокидаєшся вже щасливим і цілісним. Попереду новий день і ти не знаєш, як він минеться, але знаєш із ким за руку його пройдеш. І це достатньо для щастя.

- Ти впевнений? - Еля притулилася до мене і зазирнула в очі. - Може, не варто поспішати?

Моя боягузка.

- Упевнений.

- А якщо я не сподобаюся їй? Якщо не прийме, якщо...

Мій поцілунок заглушив усі протести кароокої.

- Усе буде добре, чуєш?

- Чую, але все одно боюся.

- Що б не сталося, ми - разом!

Я простягнув розкриту долоню, і Еля довірливо вклала свою руку в мою.

- Ходімо. Нас уже чекають.

Еля кивнула і зробила перший крок від машини. Ганок прикрашали квіти в діжках, і я згадав про букет, який ми забули в салоні авто.

- Я зараз. Квіти.

Збігши зі сходів, я зіткнувся віч-на-віч із Кримовим. Він-то що тут робить? Знову до батька прийшов? Чи не зачастив...

- Добрий день, Костянтине.

- Добрий, - відгукнувся я, спостерігаючи, як чоловік розглядає Елю на ґанку.

- Ваша супутниця?

- Так.

Розмова мені зовсім не подобалася. Я не розумів, що від мене хоче пан Кримов.

- Бережіть, що маєте, часом повернути втрачене неможливо.

Не чекаючи відповіді чоловік пішов. Мені зовсім не хотілося залишати Елю з ним, тому квіти залишилися в машині. А я наздогнав Кирила Олеговича.

- Здрастуйте, Еліно.

Кароока підібгала губи, їй не хотілося спілкуватися з Кримовим і здається, я тепер зрозумів, хто найняв Елю три роки тому.

- Добрий вечір, Кириле Олеговичу.

- Ви маєте чудовий вигляд.

- Дякую.

Двері відчинилися, хоча ніхто з нас так і не встиг подзвонити в дзвінок:

- А що це ви на порозі стоїте? - мама схвильовано подивилася на всіх і зупинила свій погляд на Елі.

Еліна

Мама Кості прийняла мене тепло, з радістю. Дуже приємна жінка з глибоким поглядом карих очей і ніжною посмішкою на губах. Вона дивилася на мене уважно, але не вивчаючи, а інакше. Немов я вже стала частиною її сім'ї.

Даремно я боялася знайомитися з нею. Боятися варто було іншого - власного батька. Що він тут робить? Навіщо прийшов на цю вечерю? Невже він повідомив батькам Кості, що я його донька?

Здогадка налякала і я впилася поглядом у батька. Він відповів мені спокійним поглядом. За його обличчям неможливо хоч щось передбачити. Як завжди! Не людина, а скеля. Бездушна купа каміння.

- Елю, Костя казав, що ви працюєте в нашій компанії.

- Вірно, - я посміхнулася жінці. - Три роки тому прийшла до вас молодшим економістом, до приходу вашого сина працювала заступником економічного відділу, а зараз тимчасово особистий помічник.

- Чому так? - здивувався Кримов. - Зазвичай службовий роман обіцяє підвищення кар'єрними сходами, а не навпаки.

Я стиснула виделку і закликала собі на допомогу всю витримку.

- Зараз, коли відбуваються нововведення, Еля потрібніша мені як особиста помічниця. До того ж це запропонував у перший день моєї роботи колишній керівник фірми.

- Еліно, а ви хотіли б очолити відділ? У мене у фірмі якраз є вільна вакансія.

Я застигла на місці, а от Костя відповів:

- Не цікавить.

- Ви ще такі молоді, Костянтине, повірте мені, краще не змішувати роботу і бізнес.

- На особистому досвіді дізналися? - не витримала я.

- Можна й так сказати. У будь-якому разі для вас, Еліно, моя пропозиція безстрокова.

- Боюся, Кириле, ми тобі Еліну не віддамо і особисто я не бачу нічого поганого у спільній роботі подружжя. Ось у нас із Лалочкою все саме так і було, - втрутився в розмову батько Кості.

- Поки я не стала дружиною і не зайнялася домом і сином, - усміхнулася жінка і підняла келих: - Давайте вип'ємо. Нехай же досвід не заважає нам бути щасливими! Адже з усіх правил існують винятки!

Дзвін келихів швидко змовк, але атмосфера стала не такою гнітючою. Тільки вечір все одно було зіпсовано.

- Це він тебе найняв? - запитав Костя в машині, коли ми їхали додому.

- Так.

- Сука! - спалахнув Костя. - Уявляєш, він із батьком спільний проект зараз розробляє. Я навіть викинути його не можу з дому.

Ніколи ще не бачила чоловіка таким злим. Ні, зараз явно поганий момент для зізнань.

Я відвернулася до вікна і притулилася щокою до холодного скла. Голова паморочилася, а до горла підступала нудота. Я так втомилася. Чому минуле не відпускає? Чому так вперто лізе в моє життя?

- Ель, все буде добре. Ми - разом, пам'ятаєш?

Я подивилася на Костю:

- Я тебе дуже сильно люблю.

- А я тебе, - відгукнувся він.

***

Ніч була тихою, беззоряною. Вітру майже не було. Я стояла на балконі, кутаючись у халат. Тонкий місяць ледь освітлював територію біля котеджу. Я шукала якісь підказки, знаки, але їх не було.

Нічого не було, крім мене.

- Чому не спиш? - Костя обійняв мене ззаду, поцілував у шию.

Як же страшно втрачати того, кого кохаєш. Правда в тому, що що б я не зробила, все одно можу втратити Кості.

Я повернулася в кільці його рук і провела пальцем по щоці, вдивляючись у рідні риси обличчя.

- Що сталося?

М'язи на руках Кості напружилися. Чоловік дивився на мене, очікуючи неприємностей. І вони були.

- Я маю тобі зізнатися в дечому.