Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

— Союзником, кажеш? Щиро кажучи, Еріоне, я хочу лише одного — позбутися цього артефакту. Але кожна моя спроба лише закінчувалася тим, що він повертався до мене. Якщо твоє об’єднання артефактів — це шлях, який дозволить мені нарешті звільнитися від цього тягаря, тоді так, я твій союзник. Але запам’ятай: я тут, щоб досягти своєї мети. І якщо твоя дорога відійде від моєї, це змінить усе.

Еріон уважно слухав, кивнувши після невеликої паузи.

— Я це розумію, — сказав він, його голос став серйознішим. — Мабуть, ми обоє маємо свої цілі, і вони далеко не завжди збігатимуться. Але поки що ти поруч, а я прагну об’єднати ці артефакти, у нас є спільний інтерес. І цього досить для союзу.

Райнар ледь усміхнувся, але його обличчя залишалося зосередженим.

— Знаєш, Еріоне, ти, можливо, і маєш рацію. Але пам’ятай: як тільки я побачу, що твої дії загрожують досягненню моєї мети, я не вагаючись тебе зупиню.

Еріон коротко посміхнувся у відповідь, схрещуючи руки на грудях.

— Тоді сподіваймося, що наші шляхи не розійдуться, Райнаре. Бо поки що в нас обох є одна перевага: разом ми значно ближче до наших цілей, ніж поодинці.

Райнар кивнув, і вони обмінялися мовчазною згодою, кожен з них розумів, що час покаже, наскільки надійним буде цей союз. Він обернувся до Еріона, його погляд став більш зосередженим і рішучим.

— Я пропоную, для початку, вибратися звідси, — сказав Райнар, обводячи поглядом похмурі стіни склепу. — Ця розмова потребує ясного розуму, а після моєї дороги сюди я ледь тримаюся на ногах.

Еріон задумливо кивнув, погоджуючись із ним.

— Звучить розумно, — відповів він. — Тут, у цьому місці, ми й так нічого більше не знайдемо. Але що далі? У нас досі немає чіткого плану, і Братство Тіней усе ще на крок попереду.

Райнар злегка всміхнувся, але його втомлені очі видавали виснаження.

— Поки не знаю. Але зараз я знаю лише одне: якщо ми будемо діяти на межі сил, це лише прискорить наш кінець. Відпочинок — ось наш перший крок. Після цього ми зможемо обдумати, як далі діяти.

Еріон подивився на Райнара, оцінюючи його стан. Різниця між упевненістю його слів і видимою втомою була разючою.

— Гаразд, — сказав Еріон, погоджуючись. — Але місце для відпочинку ще треба знайти. Якщо ці руїни давно забуті, то, можливо, тут поблизу буде щось підходяще.

Райнар зітхнув, озираючись навколо.

— Що завгодно краще за цей склеп. Вийдемо звідси й розберемося. Хто знає, можливо, свіже повітря допоможе нам знайти рішення.

— Тоді вперед. Чим швидше виберемося, тим краще. Але будь напоготові — якщо це місце приваблює таких, як ми, воно може бути цікаве і нашим ворогам.

Райнар ледь усміхнувся, хоч у його погляді був відбиток утоми.

— Не хвилюйся. Як мінімум, я ще можу тримати меч.

Разом вони попрямували до виходу, залишаючи темряву склепу позаду, кожен із думками про те, що на них чекає далі.