Читати книгу - "Тiло™"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Юрій не зводив з неї очей. Уперше в житті він зустрів жінку, котру не віднадила його тваринна сутність. Жінку, що без вагань сприйняла його таким, як він є.
— Я вбив твоїх батьків, — відкрив їй свою останню таємницю, несвідомо остерігаючись: зараз від цього кохання лишаться самі спогади, натомість він побачить у погляді навпроти вже звичні для себе жах, ненависть та відразу…
— Знаю, — тільки й сказала Ештон. — І я щосили намагалась зненавидіти тебе за це, та в мене нічого не вийшло… А того дня, коли в донорський фонд привезли новонароджену Іванку, я назавжди забула, що таке ненависть. І ти теж забув, я бачила! Та маленька дівчинка — шанс виправити все, що ми накоїли…
Ступивши крок назустріч, Юрій міцно притис її до себе. Тієї миті він зрозумів й увесь її біль та розпач: вона не ховалася в клініці від правосуддя. Не вбивала незнайомих жінок. Не брехала йому. Вона лише хотіла бути матір’ю. І це просте, споконвіку людське бажання штовхнуло її на шлях страшних невиправних помилок. Аби спокутувати свій гріх, зважилась на нечувано відчайдушний крок — викрасти приречену на смерть дитину з донорського фонду всесильної корпорації «ТІЛО™». Щось підказало Ештон: ця єдина порятована душа спроможеться зрівняти рахунок.
— Усе буде добре, — зрештою озвався. — Я зумію захистити вас обох.
Вона схвильовано підвела погляд.
— Ні, — схоже, це рішення далося їй нелегко. — Мене захищати не треба. Ти повернеш мене до клініки. Про Іванку щось вигадаєш. А завтра я чекатиму на тебе.
Юрій на мить випустив її з обіймів.
— Ештон, на завтра призначено твій аукціон. Вони продадуть і вб’ють тебе! А там я вже нічого не зможу зробити!..
— Я ж сказала, що чекатиму на тебе, — нагадала вона. — Ти досі нічого не зрозумів? Мені відомо про ту, іншу жінку, душу якої тримають в каторжній в’язниці штату Орегон. Адже в мене її тіло. Можливо, тому я завжди кохала тебе? Але мені не пощастило — тобі потрібна вона, не я. Це й не дивно, адже вона — світло, а я — темрява… Вона не хоче, щоб ти вбивав. Що ж, зі мною тобі й не доведеться. Я добровільно віддам їй це тіло… якщо для мене це єдиний спосіб бути з тобою. Вірю, ти все зробиш правильно.
Юрій затамував подих. Такого він не сподівався.
— Я не знаю, як правильно. Мій обов’язок — врятувати її. Але не ціною твого життя! Що тоді буде з нами? Що тоді буде з дитиною?
— Вона в безпечному місці. Завтра я скажу тобі, де саме. Ти… ви з тією жінкою зможете забрати… мою доньку, — раптом запропонувала йому нерішуче. — Але тільки за умови, що любитимете її!..
У цьому й була вся Ештон.
Тієї ж ночі він повернув її до горішніх апартаментів клініки «ТІЛО™». Надіслав звіт про повернення керівництву. І саме вчасно: задля уникнення скандалу корпорація досі не розголошувала широкому загалу, що Ештон утекла. Але часу було обмаль — завтра мав відбутися аукціон, а з ним і невідворотний скандал.
Про дитину збрехав наступне: занедужала й померла. На тлі повернення до клініки розкішного жіночого тіла з коефіцієнтом Моніки Белуччі нікого вже не хвилювала втрата якоїсь там кількамісячної дитини…
Опісля поклав перед собою на стіл полотняну ляльку й узявся розмотувати її по спіралі. За хвилину від моторошної іграшки зосталося лише кілька вицвілих кольором шматин. Поволі й вони зітліли, розсипалися на попіл у його руках. Юрій важко перевів подих. Прадавнє зло, одного разу необережно прикликане тринадцятирічним хлопчиком, без сліду випарувалося, щезло, повернулося туди, звідки прийшло у людський світ. Принаймні він дуже хотів на це сподіватися.
Підвівся. Треба було їхати додому, завтра на нього чекав важкий відповідальний день. Але замість того, щоб увійти до ліфта й спуститися на лікарняну парковку, він знову опинився в апартаментах Ештон.
Завтра її не стане. Більше не буде її усмішки, її голосу, її особливої манери підводити погляд й дивитися на нього так, наче увесь світ переставав тієї миті існувати. Зостанеться лише тіло. Тепер Юрієві було байдуже, скільки чоловіків Ештон мала до нього, адже він став єдиним, кого вона свідомо обрала сама. Вона кохала його. І він теж кохав, але не визнавав за собою права зізнатися… Він так і не сказав їй тих слів, що їх кожна жінка жадає від чоловіка найбільше, не сказав, що кохає й не уявляє без неї жодного свого дня, але решту ночі був із нею настільки ніжним, наче вона раптом стала кришталевою і від найменшого необережного доторку могла розбитися, розлетітися на друзки просто в руках. Кожен його порух жив тими несказаними словами, і вона відчувала їх. Здавалося, на якусь мить увесь світ забув, як існувати. Зупинилися всі годинники на Землі. Завмерли стрілки, стерлися електронні цифри, зітліли календарі. І все довкола розчинилося в любові двох звичайних людей…
Але час неможливо заперечити, знищити чи проскочити повз його доскіпливий погляд. Він звівся на ноги. Розправив плечі. І здригнулися стрілки на циферблатах, замиготіло сузір’я цифр на електронних табло — хвилини змахнули крилами й несамовито полетіли вперед, за ними чітким злагодженим кроком рицарів-хрестоносців рушили загони годин, час знову заволодів світом.
Пів на третю ночі. Цього разу Юрій не став чекати світанку, аби піти. Тільки-но переконався, що Ештон стомлено заснула, тихенько вибрався з-під ковдри, вдягнувся й нечутно рушив до дверей. Щоправда, потім повернувся, щоб поцілувати її і подумки попрощатися. Розбудити не наважився. Завтра буде новий день. Він досі не уявляв, як чинитиме, щойно побачить її в операційній, але понад усе сподівався, що того дня зробить правильний вибір.
Коли ж за ним востаннє зачинилися двері, Ештон розплющила очі. Вона не спала. Їй так багато хотілося йому сказати, однак вона знала — не варто. Так буває, коли слова не здатні зарадити. Коли просто любиш.
Роздiл VIII
Знак скiнченностi
1
Прокинувшись наступного дня, Юрій уперше за багато років відчув моторошно-холодний, болючий і по-справжньому живий людський страх. Але злякався він не за себе. Цей страх приходить лише як насниться близька людина.
Уві сні йому примарилась Ештон. Мертвою.
Коли ж повернувся до тями, з дивним полегшенням побачив у своєму помешканні старого гендляра. Той сидів у кріслі посеред запилюженої кімнати, осяяний променями ранкового сонця, і розтирав свою кульгаву ногу, котра зазвичай щеміла на переміну погоди. Іншою рукою притримував стару
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тiло™», після закриття браузера.