Читати книгу - "Червоногрудка"

До мене в кабінет заходила Ракель і принесла мені книжку. «Птахи Норвегії». Чудова книжка. Як по-твоєму, Хельге сподобалося б пшоно? Тобі зараз, напевно, добре.

ЕПІЗОД 55

Вулиця Єнс-Б’єлькес-ґате, 14 березня 2000 року

«Привіт, це автовідповідач Елен і Хельге. Залиште своє повідомлення».

— Сьогодні тебе ховали. Мене не було на похороні. Адже померлі заслуговують на гідні проводи, а я сьогодні мав не надто презентабельний вигляд. Зате я думав про тебе у «Скрьодері». О восьмій вечора я сів у машину і поїхав на Холменколлвеєн. Це виявилась погана ідея. У Ракелі був гість — хлопець, той самий, якого я бачив там раніше. Він назвався кимось там з Міністерства закордонних справ і вдавав, що він прийшов у справах. Здається, Ракель була не вельми рада, що він прийшов, але хіба мало що здається. І щоб позбавити всіх неприємних мук, я швиденько звалив. Ракель наполягала, щоб я взяв таксі. Але коли я виглянув з вікна і побачив, що на вулиці стоїть мій «ескорт», то не міг учинити за її порадою.

Як ти розумієш, зараз усе йде трохи шкереберть. Але все одно я сьогодні зайшов до зоомагазину і купив пташиного корму. Продавчиня порадила «Трілл». Його я і взяв.

ЕПІЗОД 56

Вулиця Єнс-Б’єлькес-ґате, 15 березня 2000 року

«Привіт, це автовідповідач Елен і Хельге. Залиште своє повідомлення».

— Сьогодні був у «Пересудах». Трохи нагадує «Скрьодер». У кожному разі, якщо замовиш кухлик пльзеньського, на тебе більше й дивитися не схочуть. Я підсів до одного старого і після кількох невдалих спроб зміг з ним, що називається, поговорити по щирості. Я запитав у нього, що він має проти Евена Юля. Він довго дивився на мене — очевидно, він не запам’ятав мене з того разу. Але після того, як я купив йому пива, він розповів мені ось що. Цей тип був легіонером, я так і думав, і був знайомий з дружиною Юля, Сіґне, коли та ще була медсестрою на Східному фронті. Вона добровільно пішла туди, тому що була заручена з вояком з полку «Норвегія». Потім, коли в 1945-му її судили за зраду батьківщини, на неї накинув оком Юль. Їй дали два роки, але Юлів батько, велике цабе в Робітничій партії, поклопотався, аби її випустили через якісь два місяці. Коли я запитав його, чому це так його обурює, старий пробурчав, що Юль не такий уже і святий, яким хоче здаватися. Еге ж, саме так він і сказав: «святий». Він сказав, що Юль, як і решта істориків, вигадує міфи про участь Норвегії у війні — такі, яких вимагають переможці. Імені першого жениха Сіґне старий не пам’ятав, пам’ятав лише, що в полку його вважали у своєму роді героєм.

Потім я пішов на роботу. Курт Мейрик заходив мене навідати. Нічого не сказав. Я зателефонував Б’ярне Мьоллеру щодо списку бритоголових, і той відповів, що там тридцять чотири імені. Невже люди без волосся більш схильні до насильства? Аби хоч якось скоротити цю кількість, Мьоллер доручив комусь зі своїх дізнатися, у кого з цих людей є алібі. Я прочитав у попередній доповіді, що Том Волер підвозив тебе додому і що, коли він висадив тебе о двадцять другій п’ятнадцять, ти була спокійна. Ще він додав, що ви розмовляли про повсякденні речі. Але, коли ти зателефонувала на мій автовідповідач, о двадцять другій шістнадцять, якщо вірити «Теленору», або, іншими словами, відразу ж, щойно ти увійшла до квартири, ти просто диміла від азарту — бо наткнулася на чийсь слід. Це якось дивно. А Б’ярне Мьоллер сказав, що нічого дивного в цьому немає. Можливо, мені просто здається.

Сподіваюся скоро отримати від тебе вісточку, Елен.

ЕПІЗОД 57

Вулиця Єнс-Б’єлькес-ґате, 16 березня 2000 року

«Привіт, це автовідповідач Елен і Хельге. Залиште своє повідомлення».

— Сьогодні я не пішов на роботу. На вулиці мінус дванадцять, у квартирі — набагато тепліше. Весь день дзвонив телефон, і, коли я нарешті взяв слухавку, виявилося, що телефонує лікар Еуне. Еуне — хороший психолог, принаймні не прикидається, ніби цілком розуміє, що відбувається у нас в голові. Його давнє твердження про те, що алкогольний симптом роздвоєння особи з’являється, коли зникає останній горілчаний брат, — застереження правильне, але не завжди справедливе. Пам’ятаючи про те, що було в Бангкоку, Еуне дуже здивувався тому, що я зараз ще тримаюся на ногах. Усе відносно. Ще Еуне розповів про одного американського психолога, котрий вивів, що життєвий шлях до певної міри успадковується, і в схожих ситуаціях ми поводимося, як наші батьки. Батько замкнувся в собі, коли померла мати, і тепер Еуне боїться, що зі мною станеться те ж саме — через усякі погані речі, які зі мною сталися. Ну, пам’ятаєш, та історія у Віндерні. І в Сіднеї. А тепер ще це. Ну. Я розповів йому, як живу, але коли лікар Еуне сказав, що саме через Хельге я ще не махнув на життя рукою, тут я вже посміявся. Синиця! Еуне, звичайно, що називається, хороший мужик, але краще б він притримав свою психологію.

Я зателефонував Ракелі і запросив її повечеряти разом. Вона відповіла, що подумає і передзвонить. Не знаю, чому я це роблю — і навіщо це мені.

ЕПІЗОД 58

Вулиця Єнс-Б’єяькес-ґате, 17 березня 2000 року

«…домлення від компанії „Теленір“. Набраний вами номер не існує або не використовується. Це повідомлення від компанії „Теленір“. Набраний вами…»

ЧАСТИНА ШОСТА

ВІРСАВІЯ

ЕПІЗОД 59

Кабінет Мьоллера, 24 квітня 2000 року

Весна почала свій наступ пізно. Тала вода задзюркотіла в жолобах уздовж тротуарів лише в кінці березня. У квітні весь сніг розтанув аж до берега Согнсванна. Але потім весні знову довелося відступити. Знову випав сніг, і просто посеред міста утворилися великі замети. Сонце розтопило їх лише за кілька тижнів. Смерділо відталим собачим лайном і торішнім сміттям; вітер, розганяючись на відкритих ділянках Ірьон-ланслейрет та побіля Галереї Осло, здіймав пил і пісок і примушував перехожих терти очі й відпльовуватись. Люди обговорювали матір-одиначку,