Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"

Коли Маргарита дійшла до зупинки, під'їхав трамвай. Двері автоматично відчинилися.

Не роздумуючи, дівчина підбігла і заскочила у вагон. Трамвай рушив, і мокра наскрізь Маргарита подумала: «Наступна зупинка – просто перед Гінцелевим будинком. Напевно, я сіла в цей трамвай тільки тому, що хочу провідати Гінцеля!»

Розділ З,

в якому Маргарита спростовує всі Гінцелеві аргументи, хоча це абсолютно не свідчить, що сама вона знає краще, в чому річ

Гінцель уже майже рік мав свій власний дуже успішний бізнес. Він працював у Bird Art*. Принаймні так було написано на візитних картках, які він собі надрукував для бізнесових справ:

ВІrd Аrt

 Гінріх Целляндер-Целлергаузен

Ґiвандтнерштрассе 7

(Номера свого телефону Гінцель не вказав зовсім не з увічливості. Просто в нього не було телефону!)

Гінцель робив модні аксесуари для заможних дам із відважним характером. ВИШ АКТ – так він назвав свій індивідуальний бізнес, бо здебільшого виготовляв прикраси з пташиного пір'я: в наймайстерніший і найоригінальніший спосіб обклеював, обшивав і обліплював модне причандалля різнокольоровими пташиними пір'їнами, малесенькими та велетенськими, гладенькими та пухнастими – як йому підказувало його натхнення.

* Вігd Aгt – пташине мистецтво (англ.) 248

Цю роботу Гінцель знайшов, чи то пак винайшов, зовсім випадково. Торік він хотів зробити Маргариті на день народження розкішний подарунок. Такий, який би відповідав його безмежному коханню до неї. А оскільки на той момент у нього абсолютно не було грошей, то йому спало на думку занести до антиквара єдину цінну річ, якою він володів, – розкішний свічник І.і розмальованої порцеляни, спадок від прадіда.

Таке рішення далося йому нелегко, бо хоч Гінцель і ненавидів усіх своїх живих родичів, але до спадщини покійних плекав ніжні почуття.

В антиквара, до котрого Гінцель пішов зі своїм свічником, він побачив велику картонну коробку, повну маленьких паперових пакетиків із пташиним пір'ям. Гінцелеві з першого ж погляду сподобалося пір'я, і він запитав продавця, що з ним роблять.

Антиквар пояснив, що тепер воно нікому не потрібне. Він просто купив його разом із купою інших, корисніших речей. А от раніше з таких пір'їн робили дамські капелюшки. Маленькі шапочки з тонкої цупкої тканини обклеювали такими пір'їнами. Це була клопітна праця: пір'ячко до пір'ячка, пір'їнку на пір'їнку, густо-густо, аж поки вся шапочка не перетворювалася на пишну пташку. Тільки, звісно, без голови та хвостика!

Антиквар захоплено описував Гінцелеві ці капелюшки з пір'я. І тут хлопцеві сяйнула геніальна ідея. Він спакував назад прапрадідів свічник і купив в антиквара коробку з пір'ям. За ціною пачки цигарок. Гінцель приніс коробку додому, відрізав од старого солом'яного капелюха криси і за кілька днів пильної праці обклеїв шапочку пір'ям.

Ніколи в житті Маргарита не отримувала на день народження подарунка, який би приводив усіх у такий шалений захват! Навіть абсолютно незнайомі жінки та дівчата зупиняли її на вулиці або у трамваї і питали, де можна придбати таку прекрасну шапочку, і були смертельно розчаровані, коли дізнавалися, що ця розкішна річ – унікальна та неповторна, і неможливо ніде купити щось подібне. Ґабріела, Іксі й Анні Фройденталер, звичайно ж, теж негайно забажали таку саму несамовиту шапку, і добросердний Гінцель не міг опиратися їхнім проханням. А тоді Маргариті спало на думку, що пір'ям можна прикрашати не лише головні убори, але і будь-які інші аксесуари.

(До речі, в певному сенсі Маргарита була експертом із пташиного пір'я, бо пір'їни колись колекціонував Гансик. Але це захоплення в нього вже давно минуло).

Спочатку Гінцель робив прикраси з дружніх почуттів і за мізерні гроші. Та Маргариті це не сподобалося.

– Я протестую! Ти ж не Червоний Хрест! – дорікала вона Гінцелеві. – У тебе ж ніколи нема грошей! То чого ти маєш задурно гарувати на бабноту, в якої грошей більше, ніж у тебе? Ти знайшов ринкову нішу і мусиш обернути це собі на користь!

Гінцель ніяк не міг зважитися вимагати з «клієнток» гроші, тому практична Маргарита взяла на себе збут і рекламу ВІКБ АКТ. Це було зовсім не важко. Вона просто постійно ходила «в пір'ї». То в шапочці з пір'ям, то у кліпсах, то в поясі, а інколи навіть у сандалях, прикрашених пір'їнами, комірі, брошках, браслетах або намисті з пір'я. А така симпатична дівчина, як Маргарита, без сумніву, була для ВІКБ АКТ дуже ефектною та ефективною вітриною! Усіх, хто звертав увагу на ці прикраси, вона повідомляла, що п приятель Гінцель може зробити це за двісті-триста шилінгів і що вона готова прийняти замовлення.

Попит був колосальний! На кожній перерві до Маргарити підходила щонайменше одна потенційна клієнтка, і Маргарита видавала їй квитанцію про замовлення і брала завдаток.

Тепер у Гінцеля була така гора замовлень, що Маргариті часто доводилося говорити комусь: «Вибач, але це буде готове не скоріше, як за два місяці. Швидше ніяк не вийде!» І за двісті-триста шилінгів у Гінцеля тепер уже нічого не можна було купити. Найдешевшим товаром, який пропонувала Маргарита, були «кліпси з пір'їнами на срібній тканині» за чотириста шилінгів. А що? Зрештою, ціну ж визначає попит!

Гінцель потроху звик клеїти пір'я за гроші. Йому це навіть сподобалось. І те, що він нарешті заробляє гроші, і сама робота. До речі, період «пір'я в чистому вигляді» залишився вже позаду. Тепер Гінцель комбінував пір'я зі стразами та бісером, зі шкірою та перлинами, з тюлем і мереживом, а часом – навіть із миленькими технічними відходами, які він витягав із поламаних телевізорів, радіоприймачів та іншого електронного мотлоху. Його останнім шедевром були «білі пір'їни з очима плюшевих ведмедиків». А ще Гінцель почав постачати свій ВІКХ) АКТ в один модний бутик у центрі міста. Там його витвори продавали за дуже високими цінами. І це Гінцеля страшенно обурювало. Він часто скаржився Маргариті: «Я не хочу брати участі в цьому! Вони нічого не роблять, тільки продають, а заробляють більше від мене!»

Однак Марґарита наполягала, щоби Гінцель і далі постачав свій товар у цей бутик, бо, звертаючи уівагу клієнтів на те, скільки коштує Гінцелевий виріб у крамниці, вона тепер завжди могла укоськати тих, кому її ціни видавалися зависокими.

Робота у ВІКО АКТ знов -уже вкотре – дуже змінила хлопця. Отож, Маргарита знала вже третій варіант Гінцеля.

Гінцель № 1, той, із яким вона познайомилася три роки тому, був хлопакою в чорній шкірі, з майже налисо поголеним черепом, із якого стирчало одне єдине, помальоване на червоно, пасмо волосся завтовшки з