Читати книгу - "Щаслива суперниця"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я спокійна. Це… Це зараз мине.
Маго принесла чашу з питвом.
— Випий це, дитинко.
Але я навіть не глянула на неї. Я вчепилась у руку Едгара й не могла відвести від нього погляду.
— Я завжди любила тільки тебе, чоловіче мій. Один ти був потрібен мені. На що б я тільки не зважилася, аби повернути тебе…
Я обірвала себе, зрозуміла, що кажу зайве. Едгар визволив руку, прийняв у Маго чашу потім присів у головах ложа, підтримуючи мене, підніс питво до моїх губів.
— Випий, Бертрадо. Це вино з прянощами й травами. Воно додасть тобі сили.
Я покірно ковтнула з чаші. Едгар схвально посміхнувся, й раптово мені стало так добре, як колись у його обіймах. Господь всемогутній, про це я вже й мріяти не сміла.
— Ти не залишиш мене, Едгаре?
— Я побуду з тобою. Заспокойся.
Незабаром я знову заснула, так і не випускаючи його руки.
Якою жалюгідною та дурною була я тоді, зрозуміла тільки, коли відіспалася й до мене повернулася здатність тверезо мислити. Едгар напевно знав, що зі мною трапилось. Якби не Маго, то його сакси негайно донесли б, у якому стані мене привезли в Незербі. Але Едгар був добрий і м’який зі мною, спритно приховуючи, що не відчуває анінайменшої радості від повернення гулящої жінки. Я ж скиглила й горнулася до нього, немов побитий собака. Яка ганьба!
У мене був препоганий настрій, але я швидко видужувала й на третій день уже встала та звеліла жінкам займатися моєю зовнішністю. Однак дух мій не встигав за плоттю. Я страждала. Страждала тому, що не вдалося задумане, тому, що Едгар більше не навідувався до мене, а значить, усе залишилось, як було, — на межі остаточного розриву. Й цього ще замало — я дала йому додатковий привід, щоб вимагати розлучення. Те, що мало стати моїм тріумфом, обернулося новою поразкою. В очах Едгара я лише жалюгідна блудлива жінка, якої він не бажає бачити.
Я ненавиділа його з колишньою силою та постійно катувала себе думками про те, як та, інша, проводить час у моєму Гронвуді. А я животію в цьому ветхому маєтку, де протяги проникають крізь зачинені віконниці, смолоскипи чадять, випускаючи клуби їдкого диму. Раптом плин моїх думок змінювався, і я починала думати, що коли Едгар і розлюбив мене, то, як і раніше, відчуває до мене жалощі. Й ці жалощі не принижували мене, а навпаки давали надію. Якби не було цієї білявої тварюки Гіти, я б зуміла повернути чоловіка. Одне за одним я відправляла послання в Гронвуд, благаючи його приїхати.
Але Едгар не з’являвся, і я була змушена проводити час із цими брутальними мужланами в Незербі. Початок листопада — час, коли сакси відзначають свята своїх саксонських святих — Адольфа, Вініфред і Алкмунда. Додайте до цього й загальноанглійські дні поминання святих Губерта, Катерини й Леонарда, і ви зрозумієте, що в цих свиней жодного дня не проходило без пияцтва й дивовижної обжерливості. Лемент, регіт, спів у стінах бургу звучали, не вмовкаючи, й мені доводилося все це терпіти.
Тільки муляр Саймон, який перебував у цей час в Незербі, прикрашав для мене ці тяжкі дні. Я вважала француза кумедним. Але як же я повинна була опуститися, щоб знаходити задоволення в спілкуванні з простолюдом-майстром!
Саймон влаштувався в Незербі, оскільки Едгар мав намір звести тут кам’яну стіну та перебудувати бург по-новому. Однак зараз він сидів без діла, бо через негоду всі роботи зупинились, і я проводила цілі дні в балаканині з не позбавленим чарівності простолюдом.
Я не вигадала — Саймон і справді був чарівний. Була в ньому якась м’яка теплота, котра так вабить жінок на кшталт моєї невірної шльондри Клари. І хоча Клара вже була дружиною Пенди, Саймон тільки посміювався, згадуючи про це, ніби той шлюб не мав жодного значення й варто було йому тільки понадити Клару, як вона виявилася б тут як тут. Втім, до мене цей француз ставився з незмінною повагою. У його очах я була насамперед графинею і королівською дочкою.
Остаточно Саймон завоював мою симпатію, коли зневажливо відгукнувся про Гіту Вейк.
— Саксонка Гіта заволоділа Гронвудом, хоча я будував його для королівської дочки. І чи знаєте, міледі, до чого вона дійшла в своїй гордині? Мало не змусила мене оженитися на одній із гронвудських служниць. Хвала небесам, лорд Едгар вчасно втрутився, інакше я був би вже далеко за морем, аби тільки не чути її повчань.
Але найбільше нашого Саймона захоплювала його робота. Він був у захваті від планів будівництва кам’яної церкви Святого Дунстана в фенах, там, де стояла дерев’яна, давно вже не придатна для богослужінь. Нинішнього літа Едгар і лорд д’Обіньї подбали, щоб роботи зі зведення нової церкви велися повним ходом, і Саймон уже встиг вибудувати там вежу з ребристими новомодними арками й стрілчастими вікнами. Одне кепсько: ґрунт там виявився недостатньо надійний і почав осідати під вагою кам’яного муру. Тому роботи там зараз припинено, поки ґрунт не осяде остаточно й можна буде виправити недоліки.
Мені доводилося вислуховувати й цю дурницю, в якій я нічого не розуміла. Зазвичай ми розташовувалися в окремому покої, я перемотувала фарбовану пряжу для вишивання, Саймон послужливо підставляв руки, а стара Маго мирно дрімала в кутку.
Нарешті Едгар зволив з’явитися. Це трапилося в день Святого Мартіна,[31] коли за традицією починається забій худоби та заготівлі м’яса на зиму.
У Незербі ще зранку
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щаслива суперниця», після закриття браузера.