Читати книгу - "Бабай"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Темна вузька арка в стіні.
Жанна підходить ближче, не в змозі відвести очей, що начебто застигли в очницях і прагнуть усупереч її волі проникнути в чорну бездонну глибину. У цій плоті порожнечі, витканої з безлічі тіней, таїться незбагненне для неї життя. Вона відчуває на своїй шкірі дотик чужого погляду, який приходить відтіля. Її охоплює жах, але вона робить ще один крок уперед. Те, що очікує в глибині арки, начебто прагне роздивитись її якомога краще. Ні, ще не досить близько… Треба ближче… Ближче…
Її очі, як і раніше, нічого не бачать у цій вугільно-в’язкій чорноті, але Жанна раптом відчуває, як щось починає звідти рухатися їй назустріч, і вона кричить…
12Саме цей крик і дозволив їй вирватися з пазурів сну, що ось-ось обіцяв перетворитися в справжнє жахіття. Якщо робити висновки з двох останніх ночей, то злий кіномеханік, який оселився в її голові, явно вирішив змінити репертуар. Тільки це відкриття Жанну не надто підбадьорило — її «нічне кіно», як і раніше, залишалося в рамках жанру.
Найменше їй хотілося зараз вилазити з-під ковдри й торкатися ногами до підлоги, щоб дійти до вимикача. Недавнє жахіття оживило безглузді дитячі страхи — і зробило це значно успішніше, ніж усі попередні.
Але їй хотілося в туалет.
Жанна, не чекаючи, поки страх заполонить усі інші відчуття, стала на підлогу і рушила до вимикача так швидко, як тільки змогла у темряві, відчуваючи, що її тіло покривається гусячою шкірою.
«Усе гаразд, — казала вона собі. — Все добре. Зараз увімкнеться світло, і все нормалізується…»
Тільки вимикача не було. Її долоня рухалася по гладенькій стіні і не знаходила знайомих контурів… Господи, вимикача ніде не було! Що коїться? Паніка тріумфально посміхнулася їй із темряви щербатим ротом… Стіна була абсолютно гладенькою, як поверхня столу.
До того, як остаточно втратити над собою контроль, Жанна все-таки встигла подумати, що, рухаючись по кімнаті не дуже спокійно, вона могла втратити правильну орієнтацію. Вимикач виявився за півметра від того місця, де вона шукала.
За кілька хвилин вона заспокоїлася. Вимила руки під гарячою водою і глянула на себе в дзеркало. Ваші справи кепські, пані. Ще півроку тому он ті зморщечки можна було побачити тільки в компанії гарного жарту. До речі, ви не забули, що завтра у вас має бути зустріч із новим роботодавцем? А як вам ці набряки під очима? І що ви скажете про… про цей сморід, немов хтось вирішив трохи потримати руку над запаленою конфоркою?
Жанна принюхалася. Знову звідкись узявся той запах, який вона відчула вдень. Невже… Вона дивилася в дзеркало, але тепер уже не на себе, а туди, де стояв Анджей. Не такий, яким вона його знала завжди, а яким бачила востаннє у палаючій машині. Обгоріла голова, закопчене обличчя, тіло у вогні… І страшні жадібні очі. Він стояв у пропаленому дранті й недбало спирався на стіну зі схрещеними на грудях руками, немов коханець, який повернувся з круїзу по пеклу, коханець, який хотів зробити сюрприз і знає, що він йому вдався.
Жанна схлипнула, наче їй у рот потрапила смішинка, а ноги самі понесли її до відчинених дверей. Хоча, коли вона опинилася в коридорі, бічний зір переконав її, що у ванні нікого немає.
«Там нікого немає, — сказала вона собі строгим тоном, — ти ж сама бачила».
Однак Жанна продовжувала зі страхом дивитися на двері ванної. Потім пересилила себе і відчинила.
— Привіт, — посміхаючись, сказав Анджей. Він стояв на тому ж місці, і тепер Жанна дивилася просто на нього.
— Ти не рада мене бачити?
Вона захлопнула двері і, завагавшись на мить (якщо те, що творилося в її голові, мало щось спільне з нормальним розумовим процесом), зачинила зовнішню засувку.
13Коли Жанна взялась набирати номер Марти, на годиннику була за чверть третя. Але хіба мав якесь значення зараз час? До того ж, це була перша ідея, що спала їй на думку.
Пішло чотири довгих гудки. Тієї миті, коли зняли трубку на іншому кінці дроту, з ванної донісся звук битого скла і різкий сміх (саме так сміявся Анджей перед тим, як вони розбилися на сільській дорозі).
Ще в Жанни майнула думка, що легенька дверна засувка — не така вже й серйозна перешкода для того, хто…
— Якого чорта? — пробурмотів у слухавці глухий безстатевий голос.
— Марто, це я! — на щастя, слухавка опинилася в потрібних руках. Це усувало зайві (і, напевно, не дуже приємні) пояснення із Робертом.
— Господи, що ти собі думаєш…
— Він тут!
— Що трапилося?
— Анджей тут!
— Ти при своєму розумі?
— Я…
— Зачекай секунду, — Жанна почула, як Марта щось пояснює чоловікові. Зважаючи на все, її дзвінок серед ночі викликав у Роберта не найкращий настрій.
Коли суперечка, відгомони якої досягали її слуху, завершилася, Марта знову вийшла на зв’язок:
— Послухай, — почала вона тоном практикуючого психіатра, — те, що трапилося, це лише почуття помилкової провини, що назбиралася в тобі за ці роки. Частина тебе досі вважає, що ти могла Анжея врятувати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бабай», після закриття браузера.