Читати книгу - "Айхо, або Подорож до початку"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ескаларе, ти ж мав знати батька Айсолари? Діда Радо?
— Діда Радо? Ти помиляєшся, Айхо. Батька Айсолари звали Артак, а про Радо я ніколи не чув.
В очах потемніло, в роті з’явився неприємний присмак. Що ж таке говорить Ескалар?! Я це можливо?! Невже Ескалар помилився, і його друзі не мої батьки, імена випадково співпали. Але амулет! Есха передала дочці. Ескалар підтвердив, що бачив амулет у Айсолари. Тепер талісман у мене! І передав його дід Радо! Але про Радо чомусь не знають ні Ескалар, ні Есха!
— Айхо, це не все, про що я хотів поговорити, — перервав роздуми маг.
За спиною Алакега палахкотів вогонь, тепер я не міг бачити обличчя мага, захованого тінню.
— Ти чув колись пророцтво про Обраного?
Я обережно змовчав.
— Це древнє пророцтво, воно допоможе скоро змінити світ на краще…
Ескалар розповів все те, що я вже знав про передбачення від Есхи. Але, на відміну від бабці, свято вірив, що пророцтво от-от здійсниться. Ескалар говорив схвильовано, через що часто зупинявся, переводив подих.
— Це пророцтво про тебе, Айхо. Ти і є Обраний! Ти боротимешся з нами проти жерців. Нарешті здолаємо темних! Нарешті у світі запанує мир!
Я не впізнавав Ескалара. Щоки мага палали, пронизливий погляд горів нестримною фанатичною вірою! Недавня симпатія змінилась на побоювання. Тільки зараз починав розуміти, чому на невільничому ринку геліонати заплатили таку високу ціну. Адже впевнені, що нарешті знайшли Обраного.
— Ескаларе, зачекай! — зупинив я пристрасну промову мага. — З чого ти взяв, що я — Обраний?
— Розумію, Айхо, важко повірити в ТАКЕ! Але ще на піратському березі я запідозрив: ти — не звичайний хлопець! Звичайні хлопці не можуть протистояти магії. А магії, якою володію, достатньо, щоб перетворити тебе на купку попелу. Я застосував примітивне невинне закляття, пам’ятаєш, на що ти перетворив чаклунську паличку?
— Насправді, я нічого не робив…
— А тобі і не потрібно нічого робити. За переказами, жодна магія не діє на Обраного. Лицар поглинає її. Айхо, ти й не здогадуєшся, що володієш потужним джерелом протидії. Спочатку я ще сумнівався, допускаючи випадковий збіг. Але про всяк випадок, щоб не загубити, подарував амулет, за яким знайшов би і на Краю Світу. Але амулет потрапив на очі Алакегу. Йолоп вирішив, що ти вбив мене, а медальйон забрав, як трофей. Але коли впертий Алакег розповів про випадок з нічними вестричами, я остаточно переконався ти — Обраний! Алакег хоч йолоп, але допоміг.
— Алакег вбив мого товариша! — гнівно випалив я.
— Шкода, — відказав Ескалар, і я не зрозумів, про що він насправді шкодує.
— Тримай, — роздратовано простягнув я подарований амулет. — Він виконав місію!
— Це ж подарунок! Айхо, зрозумій нарешті власне покликання! Разом ми здолаємо жерців! Ти повинен приєднатися!
— А якщо відмовлюсь, Ескаларе?
— У тебе немає вибору…
— Що це означає?! Я — в’язень?!
— Ні, Айхо, це означає, що від долі не втечеш.
І Ескалар вийшов з кімнати.
Розділ 43— І що робитимеш? — запитав Зуфар, коли я в деталях розповів про розмову з Ескаларом. — Ти віриш розповіді мага?
— Нема підстав не вірити.
— І що далі, Айхо? — в розпачі спитав товариш. — Залишишся з фанатиками-геліонатами і допомагатимеш?
— По-перше, я не впевнений, що можу допомогти. По-друге, не розумію чому ти налаштований проти геліонатів? Вони ж за добру справу борються. Королівство Захрейн хотіло ж укласти договір з Орденом, щоб разом виступити проти жерців?
— Все правильно, Айхо. Але ти забуваєш, що майже рік я жив серед геліонатів у банді Алакега. Нічого шляхетного в тому, що роблять фанатики, я не побачив.
— Але не можна через одного Алакега робити висновки про всіх геліонатів.
— Це ти про Ескалара? І він мені не подобається.
— Можна дізнатись, чому?
— Ти скільки завгодно можеш злитися, але я ні на мить не повірю в добрі наміри цих людей. Не знаю, що має трапитись, щоб я змінив думку. Але ти роби, як знаєш, я все одно залишуся. А тепер досить базікати, давай спати. Ранок вечора мудріший.
Зуфар заснув одразу, тільки-но притулив голову до подушки. А я ще довго витріщався на стелю і розумів, що не засну, хоч плач. Вирішив прогулятися у внутрішньому дворику.
Нічна прохолода вабила. За вікном заливалися цвіркуни. Не знаючи, чи потраплю напівтемними коридорами у двір, вирішив зробити простіше — вилізти через вікно.
Опинившись у садку, відчув дивне полегшення, ніби опинився на волі після довгого ув’язнення. Хоча це близько до істини. Ще зранку я — безправний раб в обдертій одежі, змучений страхами і безнадійністю. А зараз у новенькій сорочці з тонкої, як павутинка, матерії, безтурботно броджу по казковому саду з білосніжними дзюркотливими фонтанами, екзотичними птахами і п’янким ароматом квітів. Та чомусь у цій красі я відчував себе незатишно. Здавалося, що я — одна з тих пташок, що сидить у золотій
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Айхо, або Подорож до початку», після закриття браузера.