Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

Наступного дня я підскочила на ліжку, як ошпарена. Αндрес спав поруч, і ліниво заворушився, поки я шукала на якій тумбочці могла залишити мобільний. Сонце, судячи з того, як падало світло з вікна, вже перебувало високо в небі, і тепер я точно могла сказати:

- Αндресе, ми спізнюємося!

- Куди? - сонним поглядом подивився на мене, і я посміхнулася. Який же він милий, ось такий, як зараз. Зі скуйовдженим волоссям, пом'ятим від подушок обличчям. Хмуриться, не розуміючи, як я могла його в таку "рань" розбудити. У мене серце защеміло.

- На роботу! Мені більше нікуди спізнюватися, - пальцями ніжно прибрала з його чола волосся, а він, узявши мене за зап'ястя, потягнув до себе. Поклав поруч і згріб під себе, так що я уткнулася носом у його м'язисті груди.

- Ми не йдемо на роботу. Розслабся.

- Ти домовився з Марко?

- Мхм.

І я розслабилася. Провела носом по шкірі, на якій розсипом лоскотали мені обличчя жорсткі волоски, і глибоко вдихнула. Науково доведено, що в кожної людини є свій неповторний запах. Кажуть, якщо одному з пари закоханих не сподобається запах другого, вони не зможуть бути разом. Це однозначно не про мене. Я готова дихати Андресом добу безперервно. І судячи з того, як він втягує носом аромат мого волосся, це взаємно.

Як же добре! Так тепло! Ні, на вулиці й так спекотно, а тепло було всередині. Так тепло, що серце розривалося.

Стегном відчула його ранкову ерекцію, і тут же ноги стиснула. Невже в нього є ще сили на щось після того, як він уночі практично не випускав мене з обіймів. Усе, що ми встигли - це поїсти замовленою з кафе їжею, а потім Андрес робив усе, що йому хотілося, та й я теж. Пестив мене усіма можливими способами, і повільно катував, змушуючи знемагати від бажання, і жорстко брав, коли сам не міг більше чекати і терпіти. Я мстила йому тим самим, даруючи ласки члену язиком і губами, цілуючи його, втягуючи до рота, доки він шипів, як звір, а потім встромлявся в моє тіло знову і знову, несучи за межі розуміння.

Тепер, на ранок, я боялася одного, щоб моя хода не була подібна до пораненої качки. Внизу саднило, але мені подобався цей біль. Біль, який підтверджує, що я належу моєму чоловікові, і він не може насититися мною так само, як і я ним.

- Ти більше не працюватимеш, Еміліє, - увірвався в приємні думки хрипкий голос.

- Що це означає? Чому? - підскочила я на місці, шоковано втупившись на Αндреса.

- Я думаю, ти вже назбирала достатньо грошей, щоб спокійно долетіти до дому.

- Але це єдина можливість бути з тобою поруч, - обурилася я.

- Не єдина. У нас маса варіантів. Пляж, кафе, клуби, кіно, прогулянки, поїздки, ця квартира. По-моєму, нічим не гірше за ресторан, - ліниво потягнувся і обвів моє неприкрите простирадлом тіло темним поглядом.

- У вихідні можливо. А що я робитиму в ті дні, коли ти будеш на зміні? - не вгамовувалася я. - Ні, я не згодна. Я через тиждень їду, Андресе, і хочу провести з тобою якомога більше часу!

- Добре, як скажеш. Хочеш працювати - працюй. Тільки не забудь Марко попередити, для нього це буде сюрпризом. - У чорних очах з'явилися смішинки, але обличчя залишалося серйозним.

- Яким сюрпризом? - не зрозуміла я.

- Ну я буду вдома відсипатися, поки ти працюватимеш. Уяви тільки, вони з Міллі приходять, а тут ти така малюєшся і забираєш у бідної дівчинки чайові, - він уже відверто посміхався, знущаючись з моєї кмітливості, яка ще не прокинулася.

- То ти теж не будеш працювати? - нарешті до мене дійшло.

- Ну звісно. Α ти думала, я останній твій тиждень тут буду витрачати на ресторан?

Я широко посміхнулася, і полегшено завалилася назад, поруч із ним.

- Почекай, а як же потім? Будеш сам відпрацьовувати? - насупилася, схаменувшись.

- А потім Роб знайде ще якогось туриста, і він займе твоє місце.

- Або туристку... - вставила я.

- Або туристку. - засміявся він.

Я примружилася, збираючись висловити йому кілька невтішних слів, але він, мабуть, не бажаючи слухати цей потік, припав до моїх губ ніжним поцілунком. Повільним і таким чуттєвим, що я розтанула. Цілував довго, зустрічаючи мій язик своїм, і ласкаво погладжуючи долонями обличчя. Заспокоюючи. Вселяючи віру. Не знаю у що... І що взагалі з цього вийде? Що буде, коли я поїду? Не знаю, я подумаю про це пізніше, адже зараз, коли він обережно прилаштовується між моїх ніг, продовжуючи цілувати, думки йдуть зовсім в інше русло...

Через кілька годин Андрес поїхав "у справах". Я розуміла, що продаж наркотиків вимагає багато часу, тому просто поїхала до Елі. Увечері ми домовилися зустрітися в барі "Ла Факторія", де працює Пабло.

Я якраз розмовляла з татом телефоном, коли заходила додому. Еля одразу ж підскочила до мене, як допитлива мавпочка і одними губами прошепотіла "Ну як?". Я відмахнулася, показавши на трубку, але вона не вгамовувалася. Ходила навкруги, поки я не закінчила розмову, а потім випалила:

- Ну ти балакуча! Це ж треба цілих п'ять хвилин тріпатися по телефону.

- Десять. Я почала на вулиці.

- Тим паче. Вуха відваляться, якщо так довго гаджет до них притискати. - Α потім схопила стілець і поставила його навпроти мого ліжка. - Ну... як усе пройшло?

- Ти б ще лампу мені в обличчя спрямувала, булочко. Відчуття, що я на допиті, - розсміялася я.

- Треба буде - направлю, якщо будеш деталі від слідства приховувати!

- Ох, Ельвір, - зітхнула, дивлячись на подругу, - по-моєму, я закохалася...

- Пппффф, теж мені сенсація!

- Ні, по-справжньому... Настільки, що тепер навіть не знаю, як я буду їхати...

- Як-як, на літаку! Сіла і ууууу, дім, милий дім!

- Еля!

- Та стебусь я, дурна. - Подруга прибрала стілець і сіла поруч зі мною на ліжку, обійнявши за плечі. - Бачу, що закохалася. Ти ж і двох хвилин прожити не можеш, щоб у телефон свій не зазирнути.

- Угу.

- І вулицею, коли йдемо, все на всі боки дивишся, раптом десь проходити буде.

- Угу.

- А вночі, коли ми з бабусею спимо, у вотсапі висите з ним до ранку.