Читати книгу - "Я знайду тебе, Макс Дикий"

Коли ми приїжджаємо до будинку, то я паркуюсь так, щоб ані з вікон, ані з воріт не було видно нашої машини, але ми в той самий час бачимо все, як на долоні. 

— Цікаво, якщо вона все ж виходитиме, то вийде, що вона шаманить з камерами, — кажу я. — Бо ж навряд він би не перевірив камери, як думаєш? 

— Може, вона їх вимикає на цей час? — припускає Аліна. 

— Але це теж буде помітно, записів стає менше, певні години пропускаються, — не погоджуюсь я. — А вона дуже обережна, тож такий косяк би не допустила.

— Тоді не знаю, хіба якийсь монтаж плівок робити…

— Може вона дійсно просто заміняє плівки, на яких вона виходила, на ті, де вона не виходила. Бо ж там, де не виходила, запис буде просто статичний, просто будинок та й все, — припускаю я.

— Ага, мабуть так і є, — киває Аліна. 

— Поки чекатимемо чогось, можемо подивитись фільм на планшеті, буде побачення в машині, — я усміхаюсь. — Як тобі? 

— Мені подобається така ідея…

***

Ми вже додивляємось другий фільм, я бачу, що очі Аліни вже злипаються. 

— Може, трохи поспиш? — пропоную я. 

— Так, давай я трохи посплю, а потім ти мене розбудиш, і відпочинеш сам, а я почергую.

— Домовились, — я усміхаюсь.

Аліна перебирається на заднє сидіння, вмощується там, закутавшись в плед, і здається, майже засинає, як раптом я бачу світло фар. 

— О, дивись, вона виїжджає, — кажу я Аліні. — Ти ще не заснула? 

Вона сідає:

— Нічого, потім посплю… Поїдемо за нею? 

— Так, поїхали…

Я заводжу машину, чекаю деякий час, щоб клієнтка відʼїхала, і тільки потім вирушаю слідом. Добре, що в нас є жучок в її машині. 

— Схоже, вона поспішає, — кажу я, спостерігаючи за маячком і продовжуючи їхати за нею. — Може, нарешті до коханця?

— Та в такий пізній час навряд чи її цікавить шопінг, — усміхається Аліна. 

— А раптом до брата? В них, схоже, теж близькі стосунки. Ото буде облом, — я теж усміхаюсь.

— Два обломи підряд — це занадто… Будемо сподіватися, що цього разу удача не відвернеться! 

Далі ми їдемо в тиші, і вже хвилин за двадцять доїжджаємо до пункту призначення. Точніше, наша клієнтка доїжджає. Цього разу вона теж паркується в одному місці, а йде в інше. 

Я паркуюсь так, щоб вона нас не помітила, але щоб водночас продовжувати спостерігати за нею. 

Вона заходить в один із підʼїздів.

— Чи є в неї ще якийсь брат? — запитую я у Аліни. 

— Наче немає, принаймні в соцмережах я не бачила жодної згадки про інших родичів, крім батьків і цього Олександра…

— Але в підʼїзд за нею не піти, — я зітхаю. — Великий шанс того, що ми так нічого детального і не дізнаємось. 

— Доведеться чекати зовні, може  вони вийдуть потім разом… уже пізно, думаю галантний кавалер захоче провести даму до машини….

— А навіть якщо ні, то скажемо замовнику адресу і підʼїзд, та й все, — я знизую плечима. — Щось я вже втомився від цієї дамочки. 

— Ага, вона занадто непередбачувана…

— Якщо сьогодні буде щось підозріле, треба буде попросити у клієнта записи камер з будинку, — кажу я.

 — Але ж ти сам сказав, що вона може хитрувати з ними.

— Саме так, в цьому і прикол. Якщо вона хитрувала, то сьогоднішній запис, коли ми за нею слідкували, вона теж підробить. А ми знімемо на відео з датами те, як вона повертається до будинку, — я усміхаюсь.

— Це слушна ідея, якщо ми нічого не зможемо сфотографувати, — погоджується Аліна. 

— Це все ще буде недостатньо сильний доказ, — я знов зітхаю. — Однак це вже буде хоч щось, правда? 

— Нам головне — дізнатися, до кого вона приїжджала. А там уже буде легше…

— Так, ти маєш рацію, — погоджуюсь я. — Ну що ж, давай чекати…

Ми чекаємо на вулиці доволі довго, Аліна знов засинає, хоч спочатку і намагається не подавати виду, що хоче спати. 

Я накриваю її пледом, а сам продовжую спостереження. Через деякий час клієнтка виходить, я одразу буджу Аліну:

— Дивись, вона вийшла, — кажу я і фоткаю клієнтку. 

Наближаю черговий знімок і розумію, що помада на її губах стерта. Вона може стертись, коли їси, але те, як вона стерта, натякає на трохи інший варіант розвитку подій…

— Що ти там побачив? — цікавиться Аліна. 

— Дивись, — показую їй наближений знімок обличчя обʼєкта. 

— Помада? — здогадується вона. — Але чи зможе наш об’єкт вважати це достатнім доказом? Він же хотів фото її з коханцем…

— Навряд, — я зітхаю. — Ну, можливо, цього буде достатньо для того, щоб продовжити спостереження. Хоча, чесно кажучи, я вже знатно втомився від цієї дамочки…