Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

Він намацав підручник настійок і почав його панічно гортати, шукаючи потрібну сторінку; нарешті знайшов і ледве розібрав нашкрябане під закляттям слово. Благаючи, щоб це виявилось протизакляття, Гаррі зосередився, напружився й подумав:

- Ліберакорпус!

Знову спалахнуло світло - і Рон гепнувся, мов лантух, на матрац.

- Вибач, - ледь чутно повторив Гаррі, а Дін і Шеймус аж падали з реготу.

- Завтра, - пробурмотів глухим голосом Рон, - краще будильника постав.

Та поки вони вдягалися, натягуючи на себе по кілька зв’язаних місіс Візлі светрів, а ще плащі, шарфи й рукавиці, Рон уже оклигав від потрясіння й вирішив, що нове закляття страшенно кумедне; таке кумедне, що він, не гаючи часу, за сніданком розповів про нього Герміоні.

- ...а тоді ще один спалах, і я знову гепнувся на ліжко! - радів Рон, накладаючи собі сосисок.

Герміона, слухаючи цю байку, навіть не всміхнулася; з виразом крижаного осуду вона повернулася до Гаррі.

- Чи ти це закляття часом не зі свого підручника настійок узяв? - поцікавилася вона.

Гаррі насупився.

- Ти завжди квапишся всіх затаврувати.

- То так чи ні?

- Ну... нехай і так, то й що?

- Отже, ти вирішив випробувати невідоме, написане від руки закляття й побачити, що буде?

- Яке це має значення, що воно написане від руки? - сказав Гаррі, воліючи не відповідати на решту запитання.

- А те, що воно, можливо, навіть не затверджене Міністерством магії, - пояснила Герміона. - А ще, - додала вона, коли Гаррі з Роном закотили очі, - я починаю думати, що цей так званий Принц задумав щось недобре.

Гаррі з Роном обурилися.

- Це ж був жарт! - заявив Рон, витрушуючи на сосиски рештки кетчупу з пляшечки. - Звичайний жарт, Герміоно, та й годі!

- Підвішувати людей догори ногами? - не погодилася Герміона. - Хто б ото марнував заради такого час і енергію?

- Фред і Джордж, - знизав плечима Рон, - це в їхньому стилі.

- Мій тато, - додав Гаррі. Він лише зараз це згадав.

- Що? - разом перепитали Рон і Герміона.

- Мій тато користувався цим закляттям, - пояснив Гаррі. - Мені розповів Люпин.

Це була лише напівправда - насправді Гаррі бачив, як батько зачаклував цим закляттям Снейпа, але він не розповідав Ронові й Герміоні про те занурення в сито спогадів. І тут його осяяла чудова думка. Чи не міг Напівкровним Принцом бути....

- Можливо, Гаррі, твій тато ним і користувався, - сказала Герміона, - та він був не один такий. Ми бачили цілу зграю типів, що так розважалися, - якщо ти не забув. Піднімали людей у повітря. Примушували їх, заціпенілих, беззахисних, ширяти вгорі.

Гаррі витріщився на неї. Він раптом згадав, що так чинили смертежери на Кубку світу з квідичу. Рон прийшов йому на допомогу.

- То було інше, - рішуче заперечив він. - Вони ним зловживали. А для тата Гаррі то був просто жарт. Герміоно, тобі не подобається його величність Принц, - суворо вказав він їй сосискою, - бо він краще за тебе кумекає в настійках і відварах...

- Нічого подібного! - в Герміони аж щоки розпашілися. - Просто я вважаю крайньою безвідповідальністю вдаватися до заклять, не знаючи навіть, до чого вони призведуть! І не треба називати того Принца «його величність», бо я не сумніваюся, що то не титул, а дурне прізвисько, і, по-моєму, особа він не надто приємна!

- Не розумію, чому ти таке вигадала, - почав заводитися Гаррі, - та якби він хотів стати смертежером, то не називав би себе Напівкровним.

На цих словах Гаррі згадав, що його батько був чистокровцем, але він цю думку відкинув; про це він подумає пізніше...

- Смертежери не можуть бути лише чистокровцями, бо чистокровних чаклунів залишилося не так і багато, - наполягала на своєму Герміона. - Я припускаю, що більшість із них напівкровні, хоч і прикидаються чистокровцями. Вони ненавидять лише тих, хто народився маґлом, і з радістю взяли б у свої лави вас із Роном.

- Та вони мені ніколи в житті не дозволили б стати смертежером! - Рон обурено махнув виделкою, надкушена сосиска зірвалася з зубців і ляпнула Ерні Макмілана по потилиці. - Вони всю нашу сім’ю вважають зрадниками роду! Для смертежерів це ще гірше, ніж бути вродженим маґлом!

- А про мене вони просто мріють, - саркастично скривився Гаррі. - Ми були б друзяками, якби вони не хотіли мене прибити.

Рон розсміявся; Герміона - і та мимоволі видушила усмішку; але тут їх відвернула від суперечки поява Джіні.

- Гаррі, я повинна віддати тобі оце.

То був сувій пергаменту, підписаний для Гаррі знайомим дрібненьким косим почерком.

- Дякую, Джіні... це наступний урок з Дамблдором! - повідомив Гаррі Рона й Герміону, розгортаючи пергамент і проглядаючи записку. - У понеділок увечері! - Йому раптом стало легко й радісно. - Джіні, може, підеш у Гоґсмід з нами? - запитав він.

- Я йду з Діном... може, там побачимось, - відповіла Джіні й, помахавши їм рукою, пішла.

Філч, як і завжди, стояв біля дубових вхідних дверей, ставлячи «пташки» біля прізвищ тих учнів, що мали дозвіл відвідати Гоґсмід. Процедура виявилася довшою, ніж завжди, бо Філч тричі перевіряв кожного чуйником таємниць.

- Яке це має значення, якщо ми якісь темні штучки ВИНОСИМО? - обурився Рон, боязко поглядаючи на довжелезний тонкий чуйник таємниць. - Краще б ви перевіряли те, що ми ПРИНОСИМО.

Таке зухвальство коштувало йому кількох додаткових штрикань чуйником, тож коли вони вийшли на вітер і мокрий сніг, Рон ще кривився від болю.

Йти пішки до Гоґсміда було не дуже приємно. Гаррі закутав шарфом нижню половину обличчя; неприкрита частина незабаром посиніла й задубіла. Шлях до села був забитий скоцюрбленими від пронизливого вітру учнями. Гаррі не один раз подумалося, що краще було лишатися у теплій вітальні, а коли вони нарешті дісталися до Гоґсміда й побачили, що крамничка жартів «Зонко» забита дошками, то Гаррі сприйняв це як підтвердження, що нічого веселого під час цих відвідин не буде. Рон показав рукою в грубезній рукавиці на «Медові руці». Там, на щастя, було відчинено, тож Гаррі й Герміона, хитаючись, зайшли за ним у напхом напхану цукерню.

- Слава Богу, - аж здригнувся Рон, коли їх огорнуло тепле, просякнуте