Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

Рон пропустив її шпильку повз вуха, цмулячи свій напій мовчки і, як йому здавалося, шляхетно. Гаррі думав про Сіріуса і про срібні келихи, яких той усе одно не любив. Герміона тарабанила пальцями по столу, зиркаючи то на Рона, то на шинкарку.

Гаррі допив зі своєї пляшки останні краплі й запропонував:

- То що, може, все - вертаємося до школи?

Друзі кивнули головами; було нудно, а негода надворі дедалі гіршала. Вони знову позагорталися в плащі, поправили на голові шарфи й натягли рукавиці; тоді вслід за Кеті Бел з подругою вийшли з шинку й по Високій вулиці рушили додому. Долаючи вкриту сніговою кашею дорогу до Гоґвортсу, Гаррі згадав про Джіні. Вони її ніде не зустріли, подумав Гаррі, бо вона разом з Діном усамітнилася в кав’ярні мадам Падіфут, цьому улюбленому прихистку щасливих парочок. Він спохмурнів і почовгав далі, ховаючи голову від зарядів мокрого снігу.

За якийсь час Гаррі помітив, що голоси Кеті та її подруги, що їх доносив вітер, стали пронизливіші й голосніші. Гаррі придивився до їхніх невиразних силуетів. Дівчата сперечалися про якусь річ, яку тримала в руках Кеті.

- Ліно, це тебе не стосується! - почув Гаррі голос Кеті.

Вони завернули за поворот, мокрий сніг повалив густіше й швидше, заліплюючи Гаррі окуляри. Він почав витирати їх рукавицею, а Ліна саме тієї миті спробувала вихопити з рук Кеті пакунок; Кеті смикнула його до себе, й пакунок упав на землю.

Кеті миттю здійнялася в повітря, але не так, як Рон, що був кумедно підвішений за ногу, а граціозно, розкинувши руки, ніби збиралася кудись летіти. Проте було в цьому щось недобре й моторошне... лютий вітер рвав їй волосся, але очі в дівчини були заплющені, а обличчя - позбавлене будь-якого виразу. Гаррі, Рон, Герміона й Ліна завмерли й дивилися.

На висоті двох метрів над землею Кеті жахливо закричала. Очі її розплющилися, але те, що вона побачила чи відчула, явно завдавало їй страшенних мук. Вона кричала без упину; Ліна теж залементувала, вхопила Кеті за ногу й потягла назад на землю. Гаррі, Рон і Герміона кинулися допомагати, але щойно вчепилися Кеті в ноги, як вона впала просто на них; хлопці зуміли її впіймати, але Кеті так билася в судомах, що вони не могли її втримати.

Друзі поклали її на землю; дівчина корчилася й кричала, очевидно нікого з них не впізнаючи.

Гаррі озирнувся навколо - не було видно ні душі.

- Будьте тут! - крикнув він друзям, перекрикуючи виття вітру. - Я біжу по допомогу!

Гаррі помчав до школи; йому ще ніколи в житті не доводилося бачити такого, як те, що сталося з Кеті, і він не розумів, яка цьому причина. Звернув ще за один поворот і зіштовхнувся з кимось схожим на велетенського ведмедя на задніх лапах.

- Геґріде! - важко дихаючи вигукнув Гаррі, виплутуючись із живоплоту, в який він провалився.

- Гаррі! - обізвався Геґрід; мокрий сніг обліпив йому брови й бороду і примерз до величезної кошлатої шуби з бобрових шкурок. - Я си відвідував Ґропика, він уже такий файненький, що ти не...

- Геґріде, дівчину поранили, чи закляли, чи щось таке...

- Шо-шо? - перепитав Геґрід, нагинаючись, щоб розчути Гаррі крізь лютий вітер.

- Закляли! - горлав Гаррі.

- Закляли? Кого закляли?.. Рона? Герміону?

- Та ні, не їх! Кеті Бел! Сюди...

Вони разом побігли назад і побачили групку учнів довкола Кеті, яка й досі кричала і корчилася на землі; Рон, Герміона й Ліна намагалися її вгамувати.

- Відійдіть! - крикнув Геґрід. - Най я погляну!

- З нею щось сталося! - ридала Ліна. - Не розумію, що...

Геґрід якусь мить дивився на Кеті, а тоді, не кажучи ні слова, нагнувся, схопив її й побіг назад до замку. За кілька секунд пронизливий крик Кеті стих, і нічого не стало чути, окрім ревіння вітру.

Герміона підбігла до ридаючої дівчини й притулила її до себе.

- Ти Ліна, так?

Дівчина кивнула.

- Це сталося раптово, чи...

- Тоді, як роздерся оцей пакунок, - плакала Ліна, показуючи на пакунок з бурого паперу, що лежав промоклий і розірваний. Зсередини поблискувало щось зеленувате. Рон нахилився й уже простягнув було руку, але Гаррі встиг його схопити й відтягти назад.

- Не займай!

Він присів. З паперу виднілося пишне опалове намисто.

- Я його вже бачив, - Гаррі дивився на намисто. - Колись дуже давно воно лежало у вітрині крамниці «Борджин і Беркс». На етикетці було написано, що воно закляте. Кеті, мабуть, до нього торкнулася. - Він глянув на Ліну, яку всю затрясло. - Як воно потрапило до Кеті?

- Саме через це ми й сварилися. Вона з цим пакунком вийшла з туалету в «Трьох мітлах», сказала, що це несподіванка для когось у Гоґвортсі, кому вона має його передати. Була якась дивна, коли це говорила... ой, ні-ні-ні, мені тепер ясно, що її імперіуснули, але тоді до мене не дійшло!

Ліну струснули нові ридання. Герміона лагідно поплескала її по плечі.

- Ліно, а вона не сказала, хто дав їй цей пакунок?

- Ні... не хотіла зізнаватися... а я сказала, що вона дурна, і щоб не несла пакунок до школи, але вона не хотіла й слухати, а... а я тоді спробувала забрати в неї пакунок і... і... і... - Ліна від розпачу завила.

- Ходімо краще до школи, - запропонувала Герміона, усе ще пригортаючи до себе Ліну, - побачимо, що там з нею. Ходімо...

Гаррі на мить завагався, а тоді зняв з себе шарф і, незважаючи на Ронів зойк, обережно накрив ним намисто й підняв з землі.

- Треба його показати мадам Помфрі, - пояснив він.

Хлопці пішли дорогою за дівчатами; Гаррі, йдучи, напружено міркував. Вони заходили вже на територію школи, коли він заговорив, не в змозі більше приховувати своїх думок.

- Мелфой знав про це намисто. Чотири роки тому воно лежало на вітрині в «Борджин і Беркс», я, коли ховався в крамничці від нього і від його батька, бачив, як він до нього приглядався. Ось що він купував того дня, коли ми за ним стежили! Він пригадав, що воно там є, і вирішив по нього повернутися!

- Я... я не знаю, Гаррі, - завагався Рон. - Стільки народу ходить у «Борджин і Беркс»... Та й дівчина казала, що Кеті