Читати книгу - "Загублений ідол Ліни, Катерина Федоровська"

Приземлення було дуже болісним. Гострий біль пронизав спину. Добре, що головою хоч вдарилася об якесь волохате копитне створіння, а не об кам’яну підлогу. Але Ліна цього разу, на щастя, не зомліла.

Просто цілком реальною була загроза, що її розчавлять у тій тисняві. І, дійсно, хтось безцеремонно наступив на ногу. Ліна скрикнула від жахливих болісних відчуттів, але змогла якось сісти хоча б.

Рано раділа. Бо щойно вдалося спертися на ноги, чіпляючись за якусь волохату потвору поряд, то хтось сильно вдарив її із того самого боку, де нещодавно зійшов синець та стухла гуля.

І Ліна знову, вже вкотре, знепритомніла.

Чи можна померти в іншому світі, якщо у своєму ти у комі? Навряд чи. Але це перенесення Ліни було зовсім не звичайним. Тож наслідки були непередбачуваними. Невідомо, скільки часу минуло.

Однак отямившись, бідолашна жертва нескінченних нападів, усвідомила, що її тіло в новому світі чомусь все одно нестерпно страждає. Вона почувалася так, ніби по ній проїхався грейдер. Абсолютно кожна клітиночка того багатостраждального тіла боліла.

Перша, кого побачила, була стурбована Яра біля ліжка.

- Ліно, оце ти нас налякала! – не могла пожаліти спершу чи спитати про самопочуття, а торохтіти відразу почала. – Це просто жахливо. Тебе ледь не розчавили в тій тисняві наші ж демони. Як це ти спромоглася впасти?

- Мене штовхнули, - прошепотіла здавленим голосом, обдивляючись кімнату й ліжко, на якому лежала.

Царське ложе, здоровенне й оздоблене дорогоцінними металами. І вся кімната аж кричала від помпезності й розкоші. Насуплений Микита сидів у кріслі біля узголів’я.

- Це кімната Саміра, - пояснила Яра, помітивши той оцінювальний погляд Ліни. – Він наказав перенеси тебе сюди. Ліно, а теє…

Нахилилася до вуха, хоча даремно. Усе одно Микита чув.

- Ти впевнена, що тебе штовхнули? Можливо, це випадково так вийшло? Ой, як Самір лютував. Тебе знайшов у тій штовханині Рой, приніс нерухому до нас. А згодом вже тебе й сюди поклали. Добре, що ти отямилася. Бо за тих пів дня, поки ти не приходила до тями, Самір ладен був спалити вщент усіх та все. А щодо того прикрого падіння…Розумієш, просто я не бачила, що саме відбулося. Як все було: Ліара дала мені потримати малюка. Вони втрьох підійшли, щоб подивитися, як Микита стає демоном. Але і мама, і бабця Сара, і Ліара – усі кажуть, що ти підковзнулася сама й впала абсолютно випадково.

- І ти віриш? – скептично спитала. – Я відчула поштовх у спину.

- Навряд чи Ліара так відкрито намагалася б тебе позбутися? – резонно зауважила Яра, поправляючи ковдру. – Але вони втрьох…Не знаю. Це занадто цинічно навіть для них.

- Де Самір? – спитала трохи з образою. Їй здавалося, що мав би бути тут, біля неї.

- Полетів шукати тобі льодяного демона-цілителя. Хоча в твоєму випадку все так складно: ти і не померла людина, і не демониця. Хтозна, як тебе лікувати. До речі, Микиту можеш привітати. У нього все пройшло успішно. Його богиня наділила вогняною магією. Він тепер справжнісінький демон.

- Так, - задоволено підтвердив Микита, моргнувши почервонілими очима.

Яра згадала, що Самір наказав приготувати для Ліни її звичну їжу та якісь зміцнювальні напої. І вона вирішила особисто все принести покаліченій подрузі.

- А то раптом тебе ще й отруять. Краще я сама все проконтролюю, - от уміла ж Яра підбадьорити.

Ліні так хотілося багато чого розпитати в неї. Але Яра вишмигнула із кімнати.

А за деякий час, не стукаючи й не прохаючи дозволу, зайшла до неї та, кого найменше хотілося бачити.

Ліара зверхньо дивилася своїми нелюдськими очима. Зневажливо пхикнула, коли Микита підсунув своє крісло ближче до ліжка. Вона щось сказала йому грізно. Той кивнув, пояснивши Ліні, що зараз перекладатиме слова дружини демона.

Неважко було по виразу її обличчя та інтонації здогадатися, про що вона говорить. Але Микита переповідав таке, від чого Ліні захотілося негайно повернутися у свій світ.

- Вона каже, що хоче повідомити тобі щось важливе. Що ти дурне людське дівчисько, яке нерозумно сюди припхалося, - зосереджений Микита намагався встигнути за швидкою та якоюсь зневажливо-насмішкуватою промовою. – Чи не здалося тобі дивним, що у Саміра практично відразу з’явилися почуття до тебе? Таке раптове й несподіване кохання.

Звісно, що Ліні це здалося дивним. Однак вона й сама якось занадто швидко просочилася немовби цим хворобливим почуттям. Він був їй необхідним, він приваблював її, вона хотіла фізично бути з ним. Дивно, але всяке у житті буває.

- Вона каже, що це давній метод демонів. Що вони завжди так діють. Закохують у себе відьму, якщо вона молода й вродлива, щоб потім тримати її на короткому повідцю. Ліно, пробач мені, але я перекладатиму все, - ніяково стало Микиті, однак потік вбивчих слів лився й надалі. – Це був їхній план від самого початку. Якби Самір, дійсно, кохав, то повернувся б до тебе раніше. Але йому це не потрібно. Він здобув перемогу. Усі верховні демони знищені ним. І він нині верховний правитель. А єдине, що чекає тебе, то бути в рабстві. Спочатку ти будеш його рабинею. Але скоро ти йому набриднеш. Ліно, вона знову повторює, що це все було сплановано. Що Яра знала про всю цю вдавану закоханість і хіба вони б так відкрито говорили про це у присутності її брата, якби почуття були справжніми?