Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

– Не знала, що живу не одне життя.

- У минулому житті тебе звали Анжелія Нортон. І ми… були разом.

- Ого, - відкрила я рота від подиву. – Слухай, якось надто багато інформації за такий короткий час. Чорт! Ми навіть у минулому житті були парою, а в цьому ти не хочеш!

- Ханно, я хочу бути з тобою. Але на даний момент я не бачу сенсу у відносинах, тому що не відчуваю емоцій. Ось після ритуалу, я буду з тобою.

- Якщо ... я погоджуся на ритуал! А якщо ні – значить, і разом нам не бути? Прекрасно, - розбушувалася я. - А з чого ти взяв, що потім будеш до мене щось відчувати? Адже зараз ти нічого не відчуваєш!

- Ханно, я знаю, що говорю. Ми споріднені душі. Хочеш, не хочеш, а почуття у мене до тебе по-любому будуть. Можеш не сумніватися у цьому. Але зараз, вибач… я нічого не відчуваю.

(Алекс, брехав мені. І від цієї брехні, якби у нього були людські почуття, йому було б боляче. Він не став зізнаватись мені, що відчуває все, коли торкається до мене. Не треба мені цього знати. Нехай це залишиться його особистим секретом назавжди. Повинні ж бути в нього, хоч якісь таємниці).

Довгий шлях і нарешті стою на порозі свого будинку.

- Слухай, Ханно. Мій батько запрошує тебе до нас на званий вечір. Він хоче познайомитися з тобою. Захід цього тижня у четвер з восьмої вечора. Тож приходь і можеш узяти з собою маму. Якщо вона захоче, звісно.

- Дякую за запрошення. Я поговорю з нею, - я була в шоці. Нас із мамою кличе до себе на вечір сам Роджер Стоун, ось це так!

Попрощавшись із Алексом, я забігла до хати.

Алекс

Коли я зайшла до будинку, повітря навколо Алекса завібрувало, сповнюючись тривогою. Щось було негаразд. У свідомості хлопця проступила чітка картинка: урвище та дерево на урвищі, яке палало вогнем.

Алекс схопився за мобільник і набрав номер Келлана.

- Так, - почувся голос брата з динаміка.

- Келлан, скажи, Нейтон вдома?

- Без поняття. Я вже добу не вилазю з кабінету – розгрібаюсь із паперами. Ця паперова тяганина незабаром мене з розуму зведе. Набери Патріка, може він скаже? – стомлено промовив брат.

- Добре.

Набравши номер Патріка, Алексу довго довелося слухати довгі гудки.

- Алло, - неймовірно сонним голосом промовив той.

- Патріку, нарешті! Нейтон вдома?

- Звідки мені знати, я взагалі спав. Був наче вдома.

- Ти можеш перевірити його кімнату? Патрік це важливо.

- Брате, вже за північ і я хочу спати.

- Перевір, - наполегливо наказав Алекс.

- Гаразд. Зараз.

Патрік виліз зі свого ліжка і поплентався до братової кімнати. Постукавши, він трохи зачекав. Відповіді не було.

- Нейтон, ти спиш? - Патрік просунувся у двері. Кімната була абсолютно порожньою та темною. Нейтон був відсутній. Пересмикнувши плечима, Патрік вийшов із кімнати.

- Його немає, - почув Алекс у слухавці.

- Сподіваюся, я не спізнився, - сказав Алекс майже пошепки.

- Що він уже накоїв? - запитав брат.

- Поки що я й сам не знаю.

- Допомога потрібна? - позіхнув Патрік у слухавку.

- Я впораюся, - запевнив його Алекс.

– А тебе де носить? - запитав він.

- З Ханною мене носило.

– Зрозуміло. Якщо для чогось знадоблюсь я тут як тут, – сказав Патрік.

- Думаю, що твоя допомога не знадобиться. Гаразд, Патріку, засинай, - Алекс відключився.

Якого біса ти твориш, Нейтон? Алекс швидким кроком пішов темною вулицею.

Нейтон

Легкий вітер розвівав краї довгого чорного плаща, в якому був Нейтон. Хлопець уважно вдивлявся вперед із легкою усмішкою.

На краю урвища поруч із деревом у позі лотоса сидів хлопець міцної статури, очі його були заплющені. Мабуть, він медитував. Відчувши чужу присутність, він розплющив очі, дивлячись перед собою.

- Привіт Сет, - з тихим підступом промовив Нейтон. - Я мав намір перетнутися з тобою, але ти злегка невловимий.

- Як ти знайшов мене? - запитав хлопець, не обертаючись.

- Це мій особистий секрет, який тобі знати непотрібно, вовчара.

- Можу я хоча б раз прийти до цього міста і не натрапити на когось із Стоунів? – їдко кинув хлопець.

- Не можеш. Це місто наше і ми тут господарі, а ти лише гість, непроханий до того ж, - усміхнувся зовсім не добро Нейтон.

- Чого тобі треба, Стоуне?

- Щоб ти забрався геть до біса, але не суть. Причина в іншому. Ти збирався напасти на подружку мого брата, Ханну. А вона нам потрібна. Дуже.