Читати книгу - "Гра почалась 4. Губернатор, Євгеній Шульженко"

Діти з кожного двору повернулись один до одного та зашептались. Через п’ять хвилин розвідники вийшли на середину перехрестя та стали біля Кіри. Не зважаючи на вільний вибір, ватажок все ж таки зробила деякі зміни. Восьмирічного хлопця погнала в шию, нагадавши умови, тому діти швидко замінили його. З двору Сергія вийшов Микола, але ватажок теж його забракувала.

Сергій, від вас підеш ти, - крикнула ватажок, та пояснила, - ти міський, а діти там певно теж міські. Правила міські та і порядки теж. Ти більш розбираєшся в цьому, - Кіра засміялась, - та не дивись на мене так перелякано. Микола просто високий та незграбний. Я пожартувала.

Отже, біля ватажка вишукувались десять розвідників. Загін погодив з Кірою план дій та те, що потрібно брати з собою, як вдягатись. Вирушати діти будуть о півночі, коли всі мають вже лягати спати а місяць буде високо в небі, що покращить пересування в темряві. З собою взяти рюкзаки, які жителі селища відібрали у чужинців. Запастись водою, ножами, шпильками для замків. Їжу не брати, на дорогу не наїдатись. Ватажок вважала, що на пустий шлунок думати простіше, швидше та ефективніше.

У вас є час, тому вже йдіть вечеряйте та лягайте на одну дві годинки подрімати, - сказала останнє Кіра, - сьогодні без вогнища і балачок. А тепер розходимось, - ватажок підняла руки та замахала, проганяючи протестуючих дітей.

Сергій чкурнув у свій двір, за ним зайшли Микола та Даша. Маша зайшла останньою та закрила двері. Розвідник сів на ганок та насупився. Сергій хвилювався, він ніколи не ходив в розвідку, тим більше в ворожий табір. Маша підійшла до Сергій та всміхнулась йому, потім обійняла за шию та поцілувала у щоку. Хлопець почервонів як буряк, хоча в темряві цього не було видно.

Не хвилюйся, - мовила Маша, - в тебе все вийде. Ми ж тренуємось кожен день! Все одно мені якось страшно, - зізнався Сергій та підняв плечі. Наречений та наречена, - заверещала Даша, стрибаючи з ведмедиком, - точнісінько як я та мій ведмедик. Я тобі зараз дам наречений та наречена, - Сергій підскочив та погнався за дівчинкою, - а ну йди сюди.

Даша знову заверещала та заскочила до хати, сміючись. По дорозі, дівчинка зачепила двері та випустила свого м’якого друга. Сергій підскочив, схопив ведмедика та підняв на витягнуту руку. Даша повернулась та почала стрибати, намагаючись схопити іграшку.

Швидко за стіл, - строго крикнула Маша, - що за ігри перед сном?

Діти перелякано глянули на Машу та побігли до столу. Вечеряли мовчки, тільки й було чути стукіт приборів по тарілкам. Закінчили, подякували та відправили Сергія спати. Даша теж довго не сиділа, почала позіхати та приєдналась до хлопця. Микола та Маша ще залишились на дворі, пити чай та грати в шашки.

           

            Опівночі, Сергій вийшов з двору на перехрестя. Кіра чекала всіх розвідників. Оглянула їх, поправила одяг. Когось погнала додому перевдягатись, бо на вулиці було холодно. Когось посварила, що забув ніж чи ліхтарик. Ватажок вела себе як справжня мати, якою і вважала себе для всіх. За хвилин десять, розвідники стояли по двоє. Саме так вони мали пересуватись. У кожного була пара, у випадку чого тікати вдвох, нікого не чекати.

            Діти, проговоривши з Кірою ще раз план дій, вийшли з селища та пішли дорогою через поле. Вони рушили до міста Сонця, про яке ще ніколи не чули та не бачили. Йшли під світло місяця, час від часу перечіпляючись через каміння, що лежало на дорозі. Йшли тихо, дивлячись по сторонам.

            За годину, розвідники були біля входу в парк Феофанія. Саме тут вони побачили смолоскипи охоронців. На вході стояло двоє дітей в чорному, які про щось тихо говорили. Розвідники обійшли вхід, дістались паркану та почали перелазити його. Це була не легка справа, але впорались та опинились на території поселення ворога. Швидко чкурнули за великий сарай. Зліва були ряди прилавків ринку, справа наметове містечко.

            В парку дітей не було видно, всі спали. Поодинокі смолоскипи на вході в наметове містечко догорали. Видимість була погана, можна було легко пройти не поміченими. Тому розвідники пройшли вздовж паркану та вийшли на місток. Дві групи тихо обійшли намети, зібрала речі, що були на вулиці. Все, що діти вважали корисним, складали в рюкзаки та йшли далі.

Інші три групи пробігли той самий місток та рушили до інших сарайчиків, що були менше першого. Одна група обійшла стадіон та заскочила на територію школи. В саму школу не наважились йти, але адміністративну будівлю варто було оглянути. Вони зникли в темряві, прямо за поворотом.

Сергій та його напарник, а також друга група підскочили до паркану та швидко перелізли його. Далі були ворота, але там стояли охоронці. Розвідники вирішили, що за парканом має бути щось цікаве, оскільки територію охороняли. Вискочили до корпусу та оминули його справа. Очам відкрилась невелика площа з фонтаном. Прямо перед дітьми була адміністративна будівля, вхідні двері були закриті. Навпроти цієї будівлі розвідники побачили ще один корпус з великими вікнами. Там точно був великий зал чи їдальня.

Ще одна велика будівля замикала площу, широкі сходи та великий ганок. Це напевно був центральний корпус всієї території. Заходити в такий корпус було небезпечно, адже там могли бути діти.

Сергій з напарником підійшли до адміністративної будівлі, до вхідних дверей. Тихо натиснувши ручку, потягнули двері. Ті були не зачинені, відчинились легко та без шуму. Всередині було темно та тихо. Напарник дістав ліхтарик та увімкнув його на мінімальну потужність. Дітям відкривався невеликий хол, з якого виходили кімнати. Зайшли та зачинили вхідні двері.