Читати книгу - "Незграбна дружина боса, Торі Шей"

Раптом хтось підійшов ззаду й легенько торкнувся мого плеча. Я аж підстрибнула від несподіванки. Коли я повернулася, то побачила знайоме обличчя — блакитноокий блондин, той самий, що був у літаку, коли я випадково впала на коліна перед ним. Зараз він був одягнений у чорне поло, яке відкривало його татуювання на руках.

— Привіт, красуня, — сказав він із грайливою усмішкою.

— А це наш син — Адріан, — представив його Дамір. — Адріане, це Олександр Романенко та його дружина — Дана.

Адріан простягнув руку для привітання, і я, попри своє збентеження, потиснула її.

— Вибачте за той інцидент у літаку... — сказала я, намагаючись не показувати, наскільки мені ніяково.

— Не переймайся, — засміявся Адріан. — Це був найцікавіший переліт у моєму житті.

— Дуже приємно, Адріане, — я почала висмикувати руку, але він досі не відпускає її.

— Взаємно, Дано, — відповів він, його усмішка ставала ще ширшою. — Здається, сьогодні також буде цікавий день.

Олександр обійняв мене за талію і злегка притиснув до себе, ніби намагаючись показати всім, що я його.

— Ну що ж, будемо грати в гольф? — запитав Олександр, роблячи крок уперед і повертаючи мене обличчям до гольфового поля.

Адріан, який досі не відпускав мою руку, нарешті відпустив і зухвало усміхнувся. Його блакитні очі блищали від жартівливого вогника.

— Звичайно, — відповів він. — Мені завжди подобається грати з новими партнерами. Особливо, з такими красунями як Дана.

Рука Саші міцніше стиснулася на мої талії. Адріан підморгнув мені. Боже! Він наривається на ляпас? Відчуваючи напруження між Олександром та Адріаном, я намагалася залишатися спокійною.

Коли ми вирушили до першої лунки. Адріан пройшов поруч із нами, кидаючи мені грайливі погляди. Він був занадто впевнений у собі, і це починало мене трохи дратувати. Я намагалася вгамувати своє нервове тремтіння. Марсель підійшла до мене з дружньою усмішкою.

— Ти граєш вперше? — запитала вона з легким італійським акцентом, дивлячись на мене із цікавістю.

— Так, — відповіла я, відчуваючи, як у грудях наростає хвилювання. — Сподіваюся, я не підведу свого чоловіка.

— Не хвилюйся, — приязно засміялася Марсель. — Головне — отримати задоволення від гри.

Саша глянув на мене, його очі пом'якшилися. Його очі запитували: «Все в порядку?», на що я подивилася на нього з вдячністю, легко кивнувши на знак підтвердження, що все гаразд.

Першим удар зробив Дамір. Його рухи були плавними й впевненими, видно, що він часто грав у гольф. Він не лише володів точністю, але й розумів, як впливати на траєкторію м’яча завдяки нахилу ключки. Куля полетіла далеко вперед, і всі присутні зааплодували. Наступною була Марсель. Її удар був не менш дивовижний, хоча і здавалося, що вона трохи хвилювалася. Її удари були легкими, але точними. Я намагалася запам’ятати, як вона плавно відводила ключку назад і як вчасно направляла її вперед. Було видно, що вони робили це безліч разів. Поки вони всі грали, я намагалася запам’ятати кожен нюанс їхньої гри. Спостерігала за кожним рухом і детально вивчала їхню техніку. Від постави до удару — я занотовувала в розумі, як важливо тримати спину прямою, а ноги на ширині плечей. Олександр підійшов до лунки останнім. Його впевненість була очевидною, і його удар був точний і елегантний. Куля полетіла з такою силою і точністю, всі були вражені його майстерністю.

Коли прийшла моя черга, я зробила глибокий вдих і зосередилася. Відчувала погляди всіх навколо, особливо Адріана, який не зводив з мене очей. Я взяла ключку і стала у позицію. Відчуття було незвичним, але я вирішила зробити все можливе, щоб не зганьбитися. Адріан спостерігав за мною з посмішкою на обличчі.

— Якщо потрібно, я можу показати, як правильно тримати ключку, — запропонував він, роблячи крок уперед.

— Впораюся сама, дякую, — відповіла я, злегка піднявши брову.

Саша підійшов до мене, і я відчула, як його теплі руки накрили мої. Він ніжно, але впевнено керував моїми рухами, показуючи, як правильно тримати ключку. Його дотик був спокійним, і я відчула, як моє хвилювання поступово відступає.

— Ось так, — тихо прошепотів він мені на вухо. Його дихання було теплим, і я відчула легке поколювання на шиї від його близькості. — Тримай руки трохи розслабленими, але міцно, і стій прямо.

Я зробила все, як він сказав, і відчула, як він трохи притиснувся до мене ззаду, коригуючи мою позу. Його дихання було рівним і заспокійливим, і я відчула, як серце б'ється швидше. Він був так близько, що я могла відчути його тепло, і це надавало мені впевненості.

— Не хвилюйся, — шепнув він мені на вухо. — Щоб ти не зробила, все буде добре.

Коли він відійшов, я сконцентрувалася і вдарила по м'ячу. Він полетів доволі далеко, спричинивши схвальні вигуки та оплески. Я відчула хвилю полегшення і радості. Моя перша спроба в гольфі пройшла успішно, і це дало мені додаткову впевненість. Саша притиснув мене до себе і ніжно поцілував у щоку.

— Ти була чудова, — сказав він з усмішкою, його очі блищали гордістю.

— У мене був гарний вчитель, — тихо хихикнувши, підморгнула йому.

Олександр усміхнувся, ще раз цілуючи мене у щоку. Ми продовжили гру, і поступово напруга почала зменшуватися. Олександр і Адріан все ще кидали один на одного конкурентні погляди, але це стало більше схожим на дружнє змагання. Я відчула, як хвилювання поступово змінюється впевненістю. З кожним ударом я все більше звикала до гри й почала отримувати від цього задоволення.

Після того, як ми закінчили грати в гольф, Дамір і Олександр почали обговорювати контракт. Я вирішила трохи відійти та купити собі якогось газованого напою. Втомлені ноги та невеликий спраглий дискомфорт змусили мене прагнути освіжаючого напою. Коли я стояла біля прилавка, розглядаючи різноманітність напоїв, до мене підійшов Адріан. Я здивовано підняла голову і зустрілася з його голубими очима.