Читати книгу - "Тільки твоя, Лія Роуз"

Антон прокинувся від того, що хтось торсав його за плече. 

- Прокидайся, сплячий не-красунчик, - посміхалась над ним Аліна. 

Дівчина була одягнутою в зелену сукню з кокетливим мереживним комірцем. Волосся вона встигла заплести в косу. Тільки нафарбуватись не встигла, від чого виглядала молодшою і привабливішою ніж завжди.

- Що? – прохрипів сухим і шорстким, як неякісний туалетний папір голосом Волков, і покрутив головою. Був сірий похмурий день за вікном. І абсолютно невідома йому кімната по цю сторону фіранок.

- Я на роботу спізнюся, якщо ти й далі спатимеш, - Аліна знову тепло посміхнулась. – Каву наливати?

Волкову було незручно. Особливо тому, що він не пам’ятав, що було після того, як він потрапив тепло її квартири. Невже між ним і Аліною щось було? Чоловік зазирнув під тонку ковдру і виявив, що він без штанів, але в трусах і футболці. Це не внесло ясності в ситуацію. 

- Налий. 

Антон повертів головою, і знайшов на стільчику свої штани і светр. 

- Слухай так незручно, - нарешті знайшовся із словами він

- Та все нормально, де кухня, сподіваюсь пам’ятаєш, - і дівчина тактовно залишила Волкова на самоті щоб він міг одягнутись. Не дуже то схоже, що між ними щось було, але біла пляма в його пам’яті все одно бентежила.

Він силився згадати – хто його роздягнув, і що при цьому відбувалось, але тільки бентежився все сильніше. В грудях розливався холодок. Ситуація була з присмаком дежавю. Саме так він починав свої стосунки з Олесею. Студентська пиятика, гульки до ранку, і провал в пам’яті. А прокинувся він поруч з Олесею. 

Антон натягнув штани і вийшов з спальні. Ще б вмитись. І пригадати де він подів свої ключі від квартири. Мабуть, замкнув в автомобілі. А автомобіль залишив на парковці перед баром, бо викликав таксі. 

- Алін, - Волков навіть свої шкарпетки під джинсами знайшов. А от слів, що запитати про найбентежніше підібрати не міг: – А ми..?

- Ви - що? – з насмішкою пробасив чоловічий голос із кухні, і Антон взагалі втратив розуміння, що ж з ним відбулось.

- Твоя кава готова, - озвалась Аліна. – Знайомся, це Віталій, мій хлопець.

 Антон зайшов на кухню, і зіткнувся з хлопцем років двадцяти п’яти з модних окулярах і синій смугастій сорочці. Він потиснув Віталію руку.

- Ну ти і набрався учора… сусід, - фиркнув Віталій. – Моя б воля ночував би ти на лавці під поїздом, та Аліна не дала. Каже вперше тебе таким бачить. Шкода, ти вчора був не в настрої говорити про своє горе.

- Залишились ще в світі добрі люди, дякую, - Волков кивнув Аліні. – Кран відремонтували?

- Ти навіть не уявляєш як я тобі вдячний, що ти до нього не поліз. Там змішувач за триста баксів, сумніваюсь що ти маєш відповідний досвід ремонтів такої делікатної сантехніки.

- А ти його полагодив? – балакучий Віталій дратував своєю життєрадісністю.

- Я зробив краще - я оплатив майстра!

- Розумно.

Волков відставив чашку. Він має бути вдячним цим людям, що подбали про нього в п’яному стані. Але замість того Антон почувався невпевнено, як на тонкій кризі. І дуже незручно. Він відсунув ще далі недопиту каву.

- Ще раз дякую, і перепрошую за незручності. Але мені вже час.

І вчинив втечу з цієї гостинної квартири. 

Першим ділом Антон пройшовся до свого автомобіля. Звісно до бару в якому він пиячив було не так і близько, але сирий ранок діяв на кшталт холодного душу і добре очищував мізки. Тому Антон замінив довгою прогулянкою звичну ранкову пробіжку. Потім повернувся в додому і прийняв гарячий душ.

Зазвичай спорт і вода добре допомагали Антону відновити душевну рівновагу. Але сьогодні це не вдавалось. Звісно його мучила совість. Він кілька разів перевіряв Вірину сторінку в соцмережі. Чи не змінився у неї статус. Чи не написала чогось нового. Чи страждає вона так, як зараз він?

Здавалось що його душу пропустили через м’ясорубку, і всі накази самому собі не думати про дівчину розбивались на друзки. Він мусить її відпустити. Але натомість тільки дужче нудився за Вірою. І мучився докорами сумління, що так вчинив з нею.

Волков вийшов з душу і помітив на телефоні сповіщення про пропущений виклик. Неочікувано в його душі здійнялась хвиля надії – невідомо чого він сподівався, що можливо це Віра зателефонує. Він навіть не уявляв навіщо б вона це могла зробити. Може б сказала, що його затія з цим розірванням стосунків помилкова, і їм треба спробувати все спочатку. І, можливо б, Антон піддався б на її вмовляння.

Та кого він намагається обдурити – він мріє піддатись на вмовляння. Мріє вткнутись носом в її шию, вдихати повними грудьми її солодкий запах, відчувати як б’ється жилка біля його губ, як робить дівчина вдих і від того її налиті яблучка грудей впираються в його тіло. 

Але дзвонив Вадим:

- Ти де пропав, шеф? Я вирахував вашу екстрасеншу.

Навіть не повіриш як тупо!