Читати книгу - "Випадковий наречений, Аніта Русанова"

Настя

Як виявляється, я ніколи не знала і не відчувала, як сильно може всередині. Це ніби вирвали добрячий шматок тебе і жбурнули в бездонну прірву. Хоч і всередині боліло до нестями, я намагалась стримати емоції зовні. В літаку я сиділа одразу біля вікна, тому мої сльози, які раз у раз виступали, Іра не бачила. Вона помітила, що зі мною щось не те, але запитати не наважувалась. А я і не знаю, що б їй сказала. Я не вважаю Макса винним. Не в цьому випадку. Просто ми вдвох стали заручниками певних обставин. І вперше за час нашого знайомства я пожалкувала, про те що запропонувала Максові стати моїм випадковим нареченим. За цей час я змогла розгледіти в ньому справжнього чоловіка, турботливого, рішучого, дієвого. І вперше я хотіла повністю і безповоротно довіритись йому. Яна права була, що просто мій час ще не настав, а усвідомлення того, що все ж захочу сім’ю, дітей, простого щастя – обов’язково настане. І воно настало. Та от тепер обставини складаються явно проти нас. Макс єдиний хто пробудив в мені справжні почуття, про які я сама навіть не здогадувалась. Але схоже, тепер я маю їх сховати за маскою байдужості, аби дограти свою до кінця. Хоча сумніваюсь, що це все була гра, надто чесні і відкриті ми були один з одним, щоб так легко повірити, що Макс грав моїми почуттями. І я йому вірю. І щиро сподіваюсь, що він отримає все, чого так бажав. І вже нажаль, не зможу дати я.

- Насть. – Легко торкнувшись мого плеча, кликнула Іра, погляд якої я відчуваю на собі протягом усього польоту, і я повернула обличчя до неї. – Я вже не можу дивитись на твої страждання. – Схвильовано сказала подруга. А мої очі знову наповнились сльозами. Чорт! Ну чому я не можу стриматись? Невже так сильно болить? Невже я так сильно загрузла у своїх почуттях до Макса? Ми ж і знайомі то небагато.. Як же так..

- Все добре, Ір. – Сказала я, в надії, що допит на цьому буде завершений, хоча б на сьогодні. Але я помилилась.

- Це ти батькам своїм будеш таке розказувати, а я не вірю. І судячи з твого стану, правильно роблю. – Впевнено сказала подруга. – Це через Макса, так? – Обережно припустила вона. На що я згідно кивнула. – Я помітила, що між вами щось коїться. Ви виглядали щасливими ..

- Виглядали.. – Повторила я, заплющивши очі. Сльози покотились щоками, з середини вирвався схлип.

- Настунь, що сталось? Розкажи мені, може я допоможу?

- Допоможеш розвагітніти колишню Макса? – Крізь сльози глянула на Іру. Її очі від здивування розширились до величезних розмірів.

- Вона вагітна? – Запитала Іра.

- Угу.

- А Макс? Він це якось пояснив? І взагалі як ти дізналась?

- Ненароком підслухала його телефонну ромову. Але він нічого мені не розказав. – Крізь схлипи, сказала.

- Ти прямо чула це? Чи можливо тобі почулось?

- Іра… – Гаркнула на неї, зловивши здивовані погляди інших пасажирів, тихіше сказала, - я чула, що він говорив про дитину, але ще говорив, що невпевнений, що то його дитина..

- Насть, може так і є? Не рубай з плеча. Дай йому час і він тобі розкаже. Може він хоче переконатись в її відвертості? Може і справді дитина не його? Коли вони розійшлись?

- Майже два місяці тому..

- От бачиш. Не відомо чи це справді його дитина. Не факт, що його колишня берегла себе після їх розриву..

- Не знаю. – Відмахнулась я. – Але знаю точно, що дитина ні в чому не винна. Вона має рости в повноцінній сім’ї. Я не можу у неї цього забрати.

- Просто не гарячкуй. Дай Максові шанс усе пояснити. Впевнена, він зможе це зробити. Він хороший, і я бачу, що він дійсно піклується про тебе. А цього не роблять для сторонньої людини..

- Я не можу так, Ір.. – Сказала, схиляючи голову.

- Настя, в тебе з’явився шанс отримати щасливе майбутнє поряд з чоловіком, якому ти не байдужа, і який не байдужий тобі. Борись за своє кохання. І не розпускай шмарклі. Інакше буду діяти я. – Сказала Іра, впевнено і рішуче.

- Але спочатку, я маю вислухати Макса. В цьому ти права.

- От і чудово! А тепер підбирай сльози, ми йдемо на посадку. Ти ж не забула, що ми маємо розібратись із моїм колишнім?

- Ні, Ір, я пам’ятаю.

- Прекрасно! А ще, нас чекає кілька крутих днів в Лос-Анджелесі, будемо відриватись на повну, і відганяти зайві думки. – Підбадьорливо говорила подруга.

- Ір, забула сказати. – Сказала, згадавши про майстер-клас. – Післязавтра Кріс влаштовує майстер-клас, підемо?

- Еванс?

- Так.

- Звісно підемо! Це чудова можливість відволіктись.

- А ще маю для тебе сюрприз. – Сказала я, виходячи з літака, який кілька хвилин тому здійснив посадку.

Лос-Анджелес зустрів нас дрібним дощиком, та навіть попри це на вулиці було доволі спекотно. Легкий вітерець прохолоджував і осушував мої вологі доріжки від сліз. На вулиці вже смеркало, ми взяли найближче таксі, і попрямували до готелю, аби закинути речі. Після чого ми планували заїхати в лікарню.

- Який сюрприз? – Мовила Іра, не витримавши гнітючої тиші в таксі.

- Поки не можу тобі сказати. – Сказала я, спостерігаючи різку зміну емоцій на обличчі подруги.