Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

Шаповал був шокований. Він ще декілька хвилин постояв на вулиці, а потім повернувся до хлопців. Коли він підійшов до хлопців, Андрій одразу звернув увагу на те, яким повернувся Микита. Він підійшов до нього і тихо спитав:

—Що трапилося?

—Вона за тиждень виходить заміж, — безбарвним голосом сказав Микита.

—Хто? Ти про кого? — нахмуривши брови, спитав Андрій.

—Та дівчина, з якою я вечеряв півтора тижні тому, — сумно говорив Шаповал.

—І що? Тобі, що з того? — дивувався Андрій.

—Шлюб фіктивний. І я хочу спробувати домогтися її уваги, — впевнено сказав Микита.

—У кого фіктивний шлюб? — здивувався Андрій. Він не міг зрозуміти, що сталося.

—У Дженні. Я вечеряв із нею півтора тижня тому, — рикнув Микита.

—І що з того? Навіть якщо шлюб фіктивний.

—Я кохаю її й зроблю все, щоб бути з нею, — роздратовано казав Микита.

—І хто наречений? — Запитав Павло, підійшовши ближче до Андрія.

—Шевчук Євген. Той самий, — невдоволено сказав Микита.

—Що? Як таке можливо? Чому саме він? — Андрій, як і інші хлопці, були шоковані. Дівчина застигла, не вірячи власним вухам.

—Але ж у нього є наречена вже, — приголомшено сказав Сергій.

—Що такого в цьому хлопці, що до нього стільки дівчат липне? – роздратовано говорив Максим.

—Хотілося б знати, — відрізав Артем.

—Мені теж цікаво чому, — зло глянув Микита на Максима.

—Микито, забудь ти про неї. Нічим добрим це не закінчиться, — благав друга Денис.

—Байдуже! Я знайду спосіб, і вона буде моя, — впевнено сказав Микита, поправляючи піджак.

—Хлопці, не зв'язуйтесь з ним, — суворо говорив Павло, напружено дивлячись на хлопців.

—Те, як він поводиться з дівчатами, — почав Максим.

—Він не заслуговує стільки уваги, — закінчив фразу Артем.

—Не відступишся, — важко зітхнув Павло.

—Ні, — впевнено сказав Антонов.

—Відчуваю багато «крові» проллється, — тихо, сказав Андрій, нервово дивлячись на хлопців.

—Гаразд. Бачу вас все одно переконати у протилежному не зможу, — почав Павло.

—Якщо знадобиться якась допомога, я можу допомогти, — невпевнено сказала Христина, привертаючи здивовані погляди хлопців до себе.

—Ого, — здивувався Павло. — Ти впевнена?

—Так, я хочу його якось провчити, допоможете?

—Так, з великим задоволенням, — лукаво посміхнувся Артем, хлопці одразу пожвавішали.

—А як же Дженні? Дівчина, з якою Микита вечеряв пару тижнів тому, — невпевнено спитав Сергій.

—Буде вона твоя, — запевнив його Денис, променисто посміхаючись, подивився на Микиту. Той усміхнувся йому у відповідь.

—Ми все для цього зробимо, — Сергій дивився на Микиту.

—А ми з Власовим, займемося тим хлопцем, — Павло глянув на Андрія і той схвально кивнув.

—Спочатку потрібно знайти Дженні. Вона не така проста, як здається на перший погляд, — Микита знервовано глянув у зал.

—Я зараз піду до батька та поговорю з ним. Постараюся щось дізнатися про Шевчука, — тремтячим голосом сказала Христина.

—Добре, якщо щось буде потрібно, подзвони мені. Я приїду, як тільки зможу, — ніжно глянув на Христину Павло. Підійшов до неї та залишив на її щоці легкий поцілунок. Дівчина зніяковіла, попрощалася з хлопцями та пішла до кабінету батька.

—Паш, у вас з нею щось є? — насторожено спитав Макс.

—Ні, з чого ти взяв?

—Здається, хтось закохався. Причому вже давно, —  сказав Денис.

Хлопці пішли надвір. Сіли в машину та поїхали додому до Артема. Вони хотіли вигадати план, як можна провчити Шевчука.