Читати книгу - "Пентаграма"

– Цікаво.

– Ви перевозили зброю для Волера, Сівертсене?

– Ух, ви що, і цим займаєтеся? – Свен Сівертсен навіть не моргнув, але на лобі набубнявіли крапельки поту.

– Жарко, Сівертсене?

– Терпимо.

– Гм… – Харрі підвівся і підійшов до мийки. Стоячи до Сівертсена спиною, він дістав із полиці пластиковий стаканчик і відкрив воду. – Знаєте що, Сівертсен? Я ж про це і не подумав би, якби колега не розповіла мені про те, як Волер вас заарештовував. Тоді я згадав, як він відреагував на ваше ім’я, коли я передавав відомості, здобуті Беатою Льонн. Він зазвичай з біса уміло тримає себе в руках, а тут раптом зблід і на якусь мить застиг, ніби не міг поворушитися. В той момент я вирішив: це він зрозумів, що нас провели, й у нас ще один труп на підході. Але коли Льонн розповіла про два пістолети Волера і про те, як він кричав, щоб ви перестали в нього цілитися, до мене почало доходити. Ні, злякався він не нового вбивства, а, як я вже сказав, вашого імені. Він його пам’ятав. Ви ж один із його кур’єрів. І Волер, зрозуміло, зміркував: якщо вас звинуватять у вбивстві, все тут же випливе назовні: зброя, якою ви користувалися, причина ваших частих поїздок в Осло, всі ваші зв’язки. Суддя, може, навіть скостив би вам термін за сприяння слідству. Тому він вирішив вас пристрелити.

– Пристре…

Харрі наповнив стаканчик водою, розвернувся й підійшов до Свена Сівертсена. Поставив воду на підлогу і зняв із нього наручники. Сівертсен потер зап’ястки.

– Випийте, – сказав Харрі. – Потім я дам вам покурити і знову надіну наручники.

Свен не квапився виконувати сказане. Харрі подивився на годинник. Залишалося ще хвилин тридцять.

– Ну ж, Сівертсене!

Свен схопив стаканчик, закинув голову і випив усе до дна, не зводячи очей із Харрі.

Харрі прикурив дві сигарети, одну вручив Сівертсену.

– Але ви мені, звичайно, не вірите, – вів далі він. – Ви, навпаки, вважаєте, що Том Волер виручить вас із цієї – як би це сказати – неприємної ситуації? Що він буде чимось заради вас ризикувати, наприклад премією за довгу і вірну службу. В крайньому разі, ви вважаєте, що, маючи стільки відомостей проти нього, ви завжди можете змусити його допомогти вам.  – Харрі повільно похитав головою.  – Я думав, ви тямущий, Сівертсене. Такі ребуси нам загадували, такі п’єси розігрували, а самі завжди йшли на крок попереду. Я вже уявляв собі людину, яка напевно знає, як ми міркуємо і чого хочемо, а тут ви не змогли зрозуміти, як мислить така акула, як Том Волер.

– Ваша правда. – Сівертсен, напівзаплющивши очі, випустив у стелю цівку диму. – Я вам не вірю.

Сівертсен струсив попіл у порожній стаканчик на підлозі й схибив.

Невже він намацав слабке місце? Харрі й раніше так здавалось, а потім з’ясовувалося, що він помилявся.

– Чули, обіцяють похолодання? – поцікавився він.

– Я за норвезькими новинами не стежу, – всміхнувся Сівертсен, думаючи, що вийшов переможцем.

– Дощ іще, – додав Харрі. – До речі, як вода на смак?

– Вода як вода.

– Значить, «Благословення Йосифа» тримає марку.

– Чого Йосифа?

– «Благословення», «Blessing» – без смаку і запаху. О, здається, ви про нього чули? Можливо, навіть перевозили для Волера цю продукцію? Чечня – Прага – Осло?  – Харрі зобразив криву посмішку. – За іронією долі.

– Про що ви?

Харрі кинув йому якийсь предмет, той описав високу дугу й опинився у Сівертсена в руках. Предмет нагадував личинку. Це була біла капсула.

– Але вона порожня… – Свен перевів погляд на Харрі.

– Само собою. Так би мовити, привіт од нашого спільного начальника Тома Волера.

Харрі випустив дим через ніс і подивився на Сівертсена. Побачив, як засмикалася жилка на лобі, як пальці нервово вчепилися в підборіддя.

– Ти, Сівертсене, як підозрюваний у чотирьох убивствах, мав би сидіти у спеціальній в’язниці під надійною охороною. Не думав про це? А ти сидиш у звичайному ізоляторі, куди може зайти всякий, у кого при собі посвідчення. Я міг би витягнути тебе звідси, черговому сказати, що повів на допит, поставити пару підписів, після чого відправити тебе прямо в Прагу. Чи – як в цьому випадку – в пекло. Як ти думаєш, хто розпорядився посадити тебе сюди, га, Сівертсене? До речі, як самопочуття?

Сівертсен глитнув. Слабке місце. Ох, яке слабке місце!

– Навіщо ви мені це розповідаєте? – прошепотів він.

Харрі знизав плечима:

– Волер дуже вибірково ділиться інформацією з підлеглими, а я, як ти зрозумів, цікавий за природою. А тобі, Сівертсен, самому не хочеться, як і мені, побачити повну картину? Чи ти з тих, хто думає, що після смерті набуде вічного життя?

Сівертсен зблід.

– Ще сигарету? – запитав Харрі. – Чи вже трохи нудить?

Останнє слово спрацювало, як детонатор. Сівертсен почав дихати розкритим ротом, хитнув головою, і в наступну мить кам’яну підлогу камери прикрасила жовта блювота. Деякий час він сидів і жадібно ловив ротом повітря.

Харрі несхвально подивився на ті декілька крапель, які потрапили йому на брюки, підійшов до раковини, відірвав шматок туалетного паперу, витер, потім відірвав іще один і подав Сівертсену. Той обтер губи, важко впустив голову і закрив обличчя долонями. Потім він схлипуючи заговорив:

– Коли я увійшов до коридору… то дуже здивувався, але зрозумів, що він розігрує якусь роль. Він підморгував мені й хитав головою: мовляв, кричить він для когось іншого. Через декілька секунд я зрозумів його задумку. Вірніше, вирішив, що зрозумів. Я думав, що йому потрібно, щоб інші повірили, ніби я озброєний. Тоді йому буде легше пояснити, чому він дозволив мені вислизнути. У нього були два пістолети. Я думав, що другий – для мене: якби хто-небудь нас побачив, у мене в руці була б зброя. Я просто стояв і чекав, поки він дасть мені пістолет. А потім прийшла ця молодичка й усе зіпсувала.

Харрі знову став біля стіни.

– Тобто ти признаєшся, що знав: поліція шукає тебе у справі про велокур’єра-вбивцю? – зажадав він підтвердження.

Сівертсен похитав головою:

– Ні, ні, ніякий я не вбивця. Я думав, мене заарештували за контрабанду зброї та діамантів. Я знав, що Волер розслідує такі справи, й тому все йде так гладенько. І думав, із тієї ж причини він збирається допомогти мені з втечею. Мені