Читати книгу - "Нічний цирк"

Інші люди минають його, оком не змигнувши в тому напрямку.

Пляма світла від вікон у стелі зсувається, і Тара бачить, з ким сперечається містер А. Г**.

Інший чоловік не такий високий, як він, — вершечок його капелюха трохи нижче від сірого. Спочатку Тарі здається, що чоловік — це лише віддзеркалення, вона здивована: чому містер А. Г** сперечається зі своїм віддзеркаленням посеред залізничного вокзалу?

Але костюм іншого чоловіка значно темніший. Та й волосся «віддзеркалення» має довше, хоча такого самого сивого кольору.

Крізь бовдури диму й натовп Тара може роздивитися білі плями мереживних манжетів на сорочці, а темні чоловікові очі видно краще за все інше. Його риси на хвильку застигають, а потім знову зникають у затінку і вже ні на мить не чіткішають.

Світло, що ллється згори, знову посувається — і постать тремтить, наче дивишся на неї крізь спекотне марево, а ось містер А. Г** весь час залишається однаково освітленим і чітким.

Тара ступає кілька кроків уперед, не відводячи погляду від примари на протилежній платформі.

Вона не помічає, як наближається потяг.

Мюнхен, квітень 1895

Геру Тіссену завжди приємно, коли цирк навідується до його рідної Німеччини, але цього разу він особливо щасливий — цирк зупинився неподалік від Мюнхена, і немає необхідності винаймати житло в іншому місті.

А ще міс Селія Бовн обіцяла зустрітися з ним. Вони ніколи не бачилися, хоча листувалися роками. Дівчина писала, що радо завітала б до його майстерні, якщо годинникар не заперечує.

Фрідрік відповів, що, звісно ж, не заперечує й чекає на неї о будь-якій порі.

Попри всі ці листи, котрі зберігаються в його кабінеті, охайно складені в теки, чоловік не знає, чого чекати від її візиту.

Відчинивши двері, він приголомшено завмер, бо впізнав жінку, котра стоїть за ними, — це циркова ілюзіоністка.

І хоча вона вбрана не у звичну для його очей чорно-білу сукню, а в іншу — кольору притрушеної пилюкою троянди, — помилитися неможливо. Її щоки залилися рум’янцем, волосся злегка в’ється, а капелюшок не має нічого спільного зі знаменитим шовковим циліндром, але гер Тіссен упізнав би це обличчя де завгодно.

— Це честь для мене, — каже він, вітаючись.

— Більшість людей не впізнає мене за межами цирку, — зізнається Селія, коли чоловік торкається її руки.

— Отже, більшість людей — просто дурні, — відгукується він, підносить її руку до вуст і легко цілує задній бік рукавички. — Я й сам почуваюся дурнем, що так довго не знав, хто ви.

— Я мала б сказати вам, — погоджується Селія. — Мені дійсно шкода.

— Не вибачайтеся. Я мав би здогадатися з ваших листів про цирк, що ви не просто сновида. Ви знаєте там кожний куточок краще за інших.

— Я знаю там чимало куточків, але не всі.

— То цирк не відкриває всіх своїх таємниць навіть власній фокусниці? Це вражає.

Селія сміється, і Фрідрік розпочинає екскурсію своєю майстернею.

Усе тут впорядковано так, що в передній частині все завалено схемами й кресленнями, далі простягаються довгі столи з різноманітними деталями механізмів, укритими товстим шаром тирси. Шухляди заповнені коліщатками й інструментами.

Фрідрік описує весь процес створення годинників, і Селія захоплено слухає, ставлячи запитання, що стосуються не лише творчого підходу, але й технічних аспектів.

Чоловік зі здивуванням дізнається, що його гостя вільно спілкується німецькою мовою, хоча листувалися вони лише англійською.

— Мені легше розмовляти різними мовами, ніж читати ними чи писати, — пояснює дівчина. — Я маю гарне відчуття звуку. Могла б спробувати перенести його на папір, але запевняю — результат буде жахливий.

Коли Фрідрік посміхається, то, попри сивину у волоссі, здається молодшим. Він показує дівчині делікатні годинникові механізми, і вона не може відвести погляду від його рук. Уявляє, як ці самі пальці писали кожного листа, котрого вона отримувала й перечитувала стільки разів, що вивчила їх на пам’ять, дивується, чому знічується в присутності цього чоловіка, якого так добре знає.

Поки вони роздивляються полиці з годинниками різних стадій готовності, чоловік вивчає дівчину не менш зацікавлено.

— Чи можу я поставити вам запитання? — каже він, поки Селія розглядає колекцію філігранних статуеток, що терпляче чекають серед дерев’яних завитків, поки їх приладнають до відповідного годинника.

— Звісно, — зголошується дівчина, хоча боїться, що годинникар поцікавиться секретом її магії, а їй страшенно не хочеться