Читати книгу - "Замах на бродягу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Того вечора він повернувся додому пізніше, ніж звичайно. Досвідчений нюх пані Мегре одразу встановив, що чоловік допіру грунтовно порушив лікарську настанову, й мовчки сів до столу і, поки їв, дивився кудись в одну точку посоловілими очима.
Потім підвівся і роздратовано вимкнув телевізор.
— Ти кудись ідеш?
— Ні…
— Що, розслідування скінчилося?
Відповіді не було.
Спав він неспокійно і прокинувся рано в препоганому настрої. До біса автобус! Вперше цього місяця на роботу він ішов пішки.
Він ще не встиг сісти за стіл, як на порозі з'явився Люка. Вигляд у нього був поважний і трохи таємничий.
— У мене для нас новина, патроне…
Невже він наперед знав, що має сказати інспектор? У Люка чомусь склалося саме таке враження.
— Жан-Шарль Гайяр повісився в камері.
Комісар поштовхом відчинив вікно і якийсь час мовчки споглядав зелені крони дерев, брунатну стрічку Сени, поцятковану човнами та баржами, метушню перехожих на мосту Сен-Мішель.
— Я ще не знаю подробиць… Ви гадаєте?..
— Що я гадаю? — раптом визвірився на нього Мегре.
Люка навіть здригнувся від несподіванки.
— Пробачте, я…
Він хутко зачинив за собою двері. Вони відчинилися знову лише за годину. Комісар Мегре вийшов із свого кабінету вже геть спокійний, заклопотаний новими повсякденними справами.
КОМІСАРОВА ЛЮЛЬКА
Повість
1. БУДИНОК ІЗ ПРИВИДАМИ
Дзиґарі над головою вибили пів на восьму. Мегре зітхнув. Він сидів у кабінеті директора, і зітхання його було виразом утоми й полегшення водночас, що й природно для огрядного мужчини в кінці задушного липневого дня.
Комісар машинально глянув на свій кишеньковий годинник і почав складати докупи теки з паперами, що лежали там і там на письмовому червоного дерева столі. Оббиті шкірою двері зачинилися за ним, і він перейшов приймальню з червоними кріслами для відвідувачів. Ні душі. За скляними шибками конторки, немов у клітці, куняв старий розсильний. Довгий темний коридор управління зі сліпучими латками світла від призахідного сонця був порожній.
Все виглядало так, як і щодня. Він зайшов до свого кабінету і відразу вловив знайомий запах тютюну, що ніколи не вивітрювався, хоча вікна, які виходили на набережну Орфевр, були відчинені навстіж.
Поклавши папери, комісар вибив об лутку вікна теплу ще люльку і сів до столу. Рука його за звичкою потяглася праворуч по другу люльку.
Та на місці її не було. Гри інших, серед них пінкова, спокійнісінько лежали на своїх місцях біля попільнички, але найулюбленіша, та, якою він найохочіше користувався, яку завжди брав із собою, — велика, ледь вигнута берестова люлька, подарунок жінки на день народження десять років тому, люлька, яку він називав своєю «старенькою» і яку шукав зараз, — кудись пропала.
Здивований, він обмацав кишені, перевірив ще раз, засовуючи в них руки. Пошукав поглядом на каміні з чорного мармуру. Загалом спочатку це його не дуже стурбувало. Врешті, коли в тебе стільки люльок, немає нічого особливого в тому, що ти не знаходиш одразу однієї з них. Він встав, пройшовся по кабінету раз, другий, третій, далі відчинив дверці стінної шафи, де містилася емальована раковина вмивальника.
Як усі чоловіки, він шукав досить по-дурному: адже цієї шафи він не торкався після обіду, а коло шостої, коли йому телефонував суддя Комельо, в зубах він тримав саме берестову люльку.
Дзвінок розсильному.
— Скажіть, Емілю, ніхто часом не заходив до мого кабінету, поки я сидів у шефа?
— Ніхто, пане комісар.
Він знову ретельно обнишпорив кишені піджака, потім штанів. Його дратувало це безглузде порпання, і він аж упрів од безсилої люті, як це інколи буває з товстунами.
Мегре зайшов до інспекторської, де вже нікого не було. Часом траплялося, що він залишав там котрусь із своїх люльок. Було щось дивовижне і водночас приємне в ціп тиші й порожнечі, незвичній для Управління карного розшуку, хіба що за винятком періоду відпусток. Жодних слідів люльки. Він постукав до шефа, але той встиг піти. Мегре одчинив двері і зайшов до кабінету, наперед знаючи, що марно — о пів на сьому, коли він завітав сюди, щоб поговорити про поточні справи та повідомити про свій від'їзд із міста на час відпустки, він курив не ту люльку.
За двадцять восьма. А о восьмій він обіцяв бути вже вдома, на бульварі Рішар-Ленуар: сьогодні родина Мегре запросила в гості своякиню з чоловіком. До речі, що він має купити по дорозі? Фруктів. Так, так. Жінка просила купити персиків.
На вулиці стояла задуха, і дорогою його ні на мить не залишала думка про люльку. Комісара мимоволі непокоїла ця загадкова оказія, як часом турбують кожного з нас подібні дрібні пригоди, котрим ми не знаходимо пояснення.
Він купив персиків. Прийшовши додому, поцілував своякиню, яка ще розтовстіла. Приготував гостям аперитиви. І все-таки настрій був зіпсутий — бракувало улюбленої «старенької». Саме зараз він хотів тримати її в зубах.
— Що, було багато роботи?
— Ні, все спокійно.
Такі періоди траплялися й раніше. Двоє з його колег пішли у відпустку. Третій зателефонував уранці і попросив дозволу побути днів зо два вдома: приїхали родичі із провінції.
— Ти чимось стурбований, Мегре, — зауважила жінка під час вечері.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Замах на бродягу», після закриття браузера.