Читати книгу - "Спогади про Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

- Отакої! - вигукнув Холмс.

- Це справді видається неймовірним, бо в мене, як я думав раніше, немає жодного ворога в світі. Але минулої ночі я переконався, що це не так.

- Розкажіть, будь ласка.

- До вашого відома, минулої ночі я вперше спав без доглядальниці. Мені стало настільки краще, що я вирішив обійтися без неї. В кімнаті горів нічник. Годині десь о другій я вже задрімав, коли раптом почув тихий шум. Здавалося, ніби десь шарудить миша. Я так і подумав, аж тут шум став гучнішим, і з боку вікна долинув різкий металевий скрегіт. Я аж присів на канапі. Мені одразу стало зрозуміло, що то таке. Тихий шум спричиняло знаряддя, яке хтось намагався встромити в щілину між стулками вікна, а скрегіт - засувка.

Потім хвилин із десять нічого не було чути, немовби та особа хотіла переконатись, чи не розбудив мене цей шум. Тоді я почув тихе рипіння й вікно поволі почало відчинятися. Я не витримав, бо нерви в мене тепер не ті, що раніше. Я зіскочив з канапи й повідчиняв віконниці. Під вікном навпочіпки сидів якийсь чоловік. Я ледве встиг розгледіти його, бо він миттю зник. Він був закутаний у плащ, який затуляв нижню частину обличчя. Я добре помітив лише одне: в руці він мав якусь зброю. Мені здалося, що то довгий ніж. Я виразно бачив, як зблиснуло лезо, коли той чоловік кинувся навтікача.

- Дуже цікаво,- мовив Холмс.- Що ж ви зробили далі?

- Якби я був здоровіший, то кинувся б за ним крізь відчинене вікно. Але я міг лише подзвонити і побудив усіх. Це забрало трохи часу, адже дзвоник чути на кухні, а слуги сплять нагорі. На мій крик зійшов униз Джозеф і розбудив інших. У квітнику під вікном Джозеф із конюхом знайшли сліди, але земля була така суха, що далі, в траві, вони зовсім загубилися. Лише на дерев’яному паркані, що відгороджує садок від дороги, зоставсь один слід - хтось перелазив через паркан і зламав штахетину. Я поки що нічого не говорив тутешній поліції, бо спершу хотів би почути вашу думку.

Розповідь нашого клієнта справила на Шерлока Холмса надзвичайне враження. Він підхопився зі стільця й швидко заходив кімнатою, страшенно схвильований.

- Біда біду кличе,- усміхнувшись, мовив Фелпс, хоча видно було, що ця подія його приголомшила.

- В усякому разі, до вас,- сказав Холмс.- Може, погуляємо коло будинку?

- Так, мені не завадило б трохи погрітися на сонечку. Джозеф теж піде.

- І я,- мовила міс Гаррісон.

- Мабуть, не варто,- хитнув головою Холмс.- Сидіть краще в цій кімнаті й нікуди не виходьте.

Дівчина невдоволено сіла. Брат її, однак, пішов з нами. Вчотирьох ми обійшли моріжок і наблизилися до вікна кімнати молодого дипломата. Тут у квітнику на землі, як він і розповідав, видніли сліди, але їх було безнадійно затоптано. Холмс схилився над ними, тут-таки випроставсь і знизав плечима.

- Не думаю, що тут багато можна побачити,- сказав він.- Ходімо краще круг будинку й подивімося, чому грабіжник обрав саме цю кімнату. Як на мене, великі вікна вітальні чи їдальні мали видатися йому привабливішими.

- Їх краще видно з дороги,- припустив містер Джозеф Гаррісон.

- Так, звичайно. Він міг іще спробувати зламати ці двері. Куди вони ведуть?

- Це двері для крамарів. На ніч їх замикають.

- А чи траплялися такі пригоди раніше?

- Ніколи,- мовив наш клієнт.

- У вас є срібний посуд або якісь інші речі, що могли б привабити грабіжника?

- Ні, нічого коштовного.

Засунувши руки в кишені, Холмс із незвично безжурним виглядом завернув за ріг.

- До речі,- обернувся він до Джозефа Гаррісона,- ви, здається, знайшли місце, де злодій поламав паркан. Ходімо туди, поглянемо!

Огрядний молодик провів нас до паркану, де верхівку однієї дошки було зламано. Невеликий шматок дерева стирчав донизу. Холмс зовсім одламав його і з сумнівом оглянув.

- То ви гадаєте, що це зробили минулої ночі? Судячи з усього, паркан перелазили вже давно.

- Може, й так.

- І по той бік нема жодних слідів. Ні, тут нам, думаю, нема чого робити. Ходімо назад до спальні й поміркуймо.

Персі Фелпс ішов дуже повільно, спираючись на руку свого майбутнього шваґра. Холмс швидко перетнув моріжок, і ми з ним опинилися біля відчиненого вікна, значно випередивши інших.

- Міс Гаррісон,- якнайсерйозніше промовив Холмс.- Раджу вам залишатися тут увесь день. Ні в якому разі не виходьте звідси. Це вкрай важливо.

- Гаразд, якщо ви так хочете, містере Холмсе...- здивовано відповіла дівчина.

- Коли підете спати, замкніть цю кімнату й візьміть ключ із собою. Обіцяєте?

- А Персі?

- Він поїде з нами до Лондона.

- А я залишуся тут?

- Заради його блага. Цим ви прислужитеся йому. Пообіцяйте мені! Гаразд?

Тільки-но вона встигла кивнути, як увійшли її наречений з братом.

- Чого сумуєш, Енні? - спитав її брат.- Ходімо на сонечко!

- Ні, дякую, Джозефе. Мені трохи болить голова, а в цій кімнаті так прохолодно й тихо.

- Що ви робитимете далі, містере Холмсе? - спитав наш клієнт.

- Бачте, розслідуючи цю невелику справу, ми не повинні забувати про нашу головну мету. Ви дуже допомогли б мені, якби поїхали з нами до Лондона.

- Зараз?

- Якомога скоріш. Скажімо, через годину.

- Я почуваю себе досить добре, але чи буде там із мене якась користь?

- Якнайбільша.

- Ви, мабуть, захочете, щоб я там заночував?

- Саме це я й хотів вам запропонувати.

- Виходить, якщо мій нічний приятель ще раз захоче відвідати мене, то побачить, що пташки в клітці немає. Ми всі у ваших руках, містере Холмсе, й ви повинні лише наказати нам, що і як робити. Може, ви хочете, щоб Джозеф теж поїхав з нами й наглядав за мною?

- Ні. Мій друг Ватсон, як ви знаєте,- лікар. Він сам подбає про вас. Якщо дозволите, ми попоїмо і втрьох вирушимо до міста.