Книги Українською Мовою » 💛 Детектив/Трилер » Фантомна довіра, Лана Вернік 📚 - Українською

Читати книгу - "Фантомна довіра, Лана Вернік"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фантомна довіра" автора Лана Вернік. Жанр книги: 💛 Детектив/Трилер / 💛 Детектив. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 240
Перейти на сторінку:

— От брехло, — Тоня відпила пиво і поглянула на сумну подругу. — Лоро, спробуй пиво.

— Дякую, я не хочу.

— Ну хоч ковток зроби, — не відставала подруга. — Ти ж таке не пила, чи пила?

— Не пила, але я не хочу.

— Ну хоч трошки…   

Знаючи, що Тоня не відчепиться — спробувала.

 — І як тобі? Прикольно, правда?

— Так...

— Потрібно і собі щось пити взяти, — сказав Степан і, вийшовши з-за столу, пішов до хати.

— Ларисо, а що у Степана з рукою? — поцікавилася Хризонівна. — Що за запалення?

— Кетгут підгнив, що був всередині. З кетгутом часто таке буває. Але вчора він вже вийшов з рани, і сьогодні з рукою стало набагато краще, — сказала Лариса, зосередивши всю увагу на пиві і не дивлячись на свою колишню вчительку.

— А що за рана?

— Порізи...

— То там не один поріз?

— Не один. 

— Скільки?

— Віро Хризонівно, скоро ви самі вже зможете все побачити. Ще трохи — і Степан буде ходити без пов’язки, — Лариса поглянула на жінку. 

— Ільченко, тобі важко сказати скільки там порізів? — обурилася Хризонівна.

— Чотири, — сказав Степан, повернувшись з пляшкою мінеральної води. — Бабусю, ну що ти себе накручуєш? Все ж добре. З моєю рукою вже все гаразд.

— Ти міг би мені хоч показати що там.

— Завтра на перев’язці поглянеш. Обіцяю, — Степан відкрив пляшку і відпив трохи води.

Віра Хризонівна демонстративно допила пиво і вийшла з-за столу.

— Добраніч, — буркнула вона і пішла, не дочекавшись їхніх “надобраніч”, що  пролунали їй вслід.

— Щось Хризонівна рано спати пішла, ще ж дев’ятої нема. Мабуть, пішла дивитися “На добраніч, діти”? — Бакеро взяв новий шмат піци.

— Хоче все контролювати, за старою звичкою. От тільки я вже давно не школяр, — Степан взяв свій шматок піци, що “чекав” його на коробці.

— Та школярем ти її теж не дуже слухався, — усміхнула Тоня. Вона добре пам’ятала, як Хризонівна частенько вичитувала онука колись.

— До речі, — Бакеро посміхнувся, — Русалко, вчора в казино приходив Стас і цікавився тобою.

— Мною? — здивувалася Лора.

— Так, — Бакеро відпив пиво. — Зловив мене біля роздягальні в кінці зміни, щоб розпитати про тебе. Хто ти, звідки, і чи є в тебе хлопець. Бідного, аж трясло, так хоче тебе побачити.

— Охрініти, — засміялася Тоня. — Губа не дура в Колобка.

— І що ти йому сказав?— запитав Степан.

— Сказав, що Лора і Юля однокласниці. Що Юля більше зможе розповісти, ніж я, і щоб звернувся з цим питанням до неї.

Тоня засміялась, уявляючи обличчя Юлі в момент, якби Стас все ж наважився у неї поцікавитися Лорою. Лариса Колобку сподобалася. Це було помітно ще там, в клубі, бо він на неї вирячався весь час, що Лариса була у полі його зору. І навіть коли вона пішла до Степана, виглядав її здаля. Пацана конкретно клинило.

— Запропонував мені гроші, — Бакеро усміхнувся, дивлячись на Степана. — Сто баксів за інформацію.

— Скажи йому, щоб йшов нахрін, — сказав Степан.

— Бонд, я ж не тебе питаю, — усміхнувся циган.

— Але ж передати йому це від мене ти можеш? — він теж усміхнувся.

— Можу, — Бакеро поглянув на Ларису, котра сиділа розгублено кліпаючи, і поглядаючи несміливо на Степана. — Перефразую трохи і передам.

— Можеш прямою мовою, — Степан відкинувся на спинку крісла і накрив руку Лори, що лежала на бильці крісла, своєю.

— Як скажеш, — циган усміхнувся розглядаючи друга і дівчину поруч з ним. Щось буде…   

Оскільки Степан був небагатослівним і Лора теж мовчала — тишу за столом заповнював Бакеро. Він розповів про пару шулерів, що вчора завітала до них у казино. Вони сиділи і протягом години мітили карти. На перстні одного був спеціально загострений камінь і той робив ним насічки. Позначили всю колоду, шкрябаючи умовні смужки на їхніх поверхнях. Менеджер помітив це за допомогою камер спостереження. До нових гравців завжди ставляться з підвищеною увагою і тут таке… Довелося попросити їх залишити заклад і замінити колоду карт. Вони навіть намагались трохи поскандалити. Охорона їй вивела. Тепер для них вхід сюди заборонено назавжди. А під новий рік були такі, що мітили карти ультрафіолетом. 

— Ультрафіолетом? — здивувалася Тоня.

— Так. Чіпляється така “шняга”, на краватку чи на лацкан піджака, з речовиною, що видима тільки під ультрафіолетом. Періодично гравець непомітно торкається картами тієї штуки і мітить їх. Неозброєним оком цього не видно, але сам гравець сидить в спеціальних окулярах, через які бачить всі мітки.

— І що ви зробили? Вигнали їх? — Тоня була вражена почутим.

— Замінили колоду і натякнули їм так м’яко, що ми здогадалися про їхню брудну гру. Вони зрозуміли, що тут їх вирахували і залишили казино. Пішли тихо, без скандалу.

— Нічого собі… Я думала, що так лише у якихось кіно буває.

— В реальному житті трапляються набагато цікавіші речі, — Бакеро усміхнувся, поглядаючи на Лору і Степана. Обоє мовчазні і задумливі. Час від часу обмінюються короткими поглядами, іноді він бере її за руку, потім пускає. Взагалі Бонд поводився дивно. Не так, як завжди. 

— А чому ти вирішив піти працювати в казино? — запитала Тоня, котра мала певні думки відносно його теперішньої роботи.

— Я закінчував навчання і не знав взагалі куди мені йти далі. Перспективи були не дуже... — Бакеро поглянув на Степана і усміхнувся, — А потім з’явився Бонд, як сніг на голову, і відправив мене вчитись у школу круп’є.

Тоня поглянула на Степана, що саме допалив цигарку і тушив недопалок об скляну попільничку на столі. Вона здогадувалася, що він мав відношення до роботи Бакеро і от тепер почула підтвердження своїх припущень.

— Але ж тобі підходить така робота? — він усміхнувся до цигана.

— Так. Це точно моє.

— Це добре, — Степан кивнув.

— Степане, а ти де працюєш? — запитала Тоня сусіда.

1 ... 67 68 69 ... 240
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фантомна довіра, Лана Вернік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фантомна довіра, Лана Вернік"