Читати книгу - "Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш"

- Значить, вибачатися ти в принципі не планувала? 

- За що? - Я закотив очі, ця ідіотка зробила здивоване обличчя і дивилася на мене зверху вниз, схрестивши руки на грудях. - Ти мене чекав і тому відчуваєш себе ображеним? - Як же мені хотілося стерти цю усмішку з її фізіономії. Вона грала з вогнем і не розуміла, що моє терпіння було на межі. 

- Я пропоную зробити замовлення, продовжити наш дивовижний діалог ми можемо і після цього, - якщо вона почне і далі комизитися, і будувати з себе незрозуміло що, то є один дієвий спосіб її заспокоїти. 

- Все що завгодно, лише твій рот був би чимось зайнятий, крім як спілкуванням зі мною, - я гмикнув, бо вже навіть уявити встиг, чим буде зайнятий мій рот і їй це сподобається. 

- Будь обережніше зі словами, мій рот може бути зайнятий багато чим. 

- Ага, теж мені загроза, - на цих словах дівчина розсміялася, мабуть, не розуміючи сенс моїх слів. 

- Що будеш їсти? - Сподіваюся, вона не почула, як рипнули мої зуби в цей момент. 

- Нічого, вип'ю чай і все, - дівчина скривилася і подивилася на мене, - я ненадовго, та й апетит зник. 

- Твій вибір, - я махнув рукою і замовив собі соковитий стейк з кров'ю і пляшку вина. Вечір тільки починався і, на відміну від неї, я знав, що дівчина пробуде зі мною весь вечір. 

- Ну, і де твоя сестра? - Пройшло ще пів години, а ми просто сиділи за столиком. Енді пила свій чай, а їв, удаючи, що мені все одно. 

- У неї завжди були проблеми, не в змозі запам'ятати хто і де її чекає, - я пильно подивився на свою співрозмовницю, яка перевіряла час на своєму телефоні. Явно нервувала у моїй присутності. 

- Тоді ти не міг би їй зателефонувати й дізнатися коли вона прийде? - Запитавши це вона прикусила губу, але зробила це так невинно, що у мене, блять, в серці щось ворухнулося. Та і нижче теж. 

- Слухай, розслабся і пий свій чай, або моє товариство настільки тобі гидке, що ти навіть не можеш удати, що ми можемо просто посидіти в кафе і поговорити? 

- Мені не огидно твоє товариство, просто... - я помітив, як дівчина запнулася і втратила свій запал, - а нам є про що балакати? 

- Ну так, це буде найбільшою нашою проблемою, щоб знайти тему для розмови, - я окинув її поглядом і знову зачепився за її ненафарбоване обличчя, - ти не любиш фарбуватися? 

- Я не люблю привертати увагу, - знизала вона плечима. 

- Тобі навіть краще без косметики, ніколи не розумів дівчат, які хочуть сховатися під маскою, - хоча мені було дуже цікаво, як вона буде виглядати нафарбованою. Хотілося порівняти її з Ракель. 

- Дякую, - відповіла вона, а я помітив, що вона засоромилась. Несподівано.

- Так що, може складеш мені все-таки компанію?  - Я подивився на пляшку червоного вина, дівчині точно слід було трохи розслабитися.

 - Якщо тільки не довго, мені завтра рано вставати в університет, а потім ще на роботу ... - вона наче соромно виправдовувалася.

 - Мене цікавить одне питання, - посміхнувшись я наповнив її келих вином, - дозволиш його задати?

 - У мене немає хлопця і ні, мене не цікавлять відносини, - видихнула дівчина завчену фразу.

 - А ти виразка, але моє запитання не про це.  - Знову посміхнувшись, я трохи нахилився до дівчини й трохи поманив її пальцем.  Вона чи то не очікувала, чи то просто очманіла, але все ж нахилилася.  - Скажу тобі по секрету, не кожен хоче забратися у твої трусики.