Читати книгу - "Наречена для Демона., Галина Курдюмова"

Ми знову замовкли, немов мишки. Хто це: друзі чи вороги?

Звук кроків, що наближаються, і хтось пхає ногою мій ящик:

 - Казці жити...

 - Жити казці, - відповідаю.

- От і добре. З прибуттям!

Через декілька хвилин ми з Миртом вже сиділи на підлозі і намагалися хоч якось розім'яти кінцівки. Це було жахливо. Сильний біль пронизував при найменшому русі.

 - Я - Гул, - представився симпатичний чубатий хлопець, продовжуючи ламати ящики.

Двері знову відчинилися, змусивши нас сіпнутися. Але Гул не злякався, і ми теж заспокоїлися. Увійшов ще один хлопець, точна копія першого. Їх, що, на конвеєрі штампують?

 - Я - Луг, - представився другий і злегка посміхнувся,  дивлячись на наші ошелешені обличчя. - Ми близнюки. Як руки-ноги? Давайте допоможу.

Хлопець став розминати мені ноги, плечі, і незабаром я відчула себе краще. Коли я змогла встати, він перейшов до демона, щоб допомогти і йому.

Гул тим часом розібрав ящики на окремі дошки.

 - Навіщо це? - кивнула я.

 - Слід прибрати всі сліди «зайвого» вантажу. Вас не було, значить, ящиків ваших - теж.

Я розуміюче кивнула. Сама могла здогадатися, просто мізки «затекли», як і тіло.

 - А куди нам тепер? - запитав Мирт, струшуючи по черзі ногами.

 - Відведемо вас в одне надійне місце, - Луг не поспішав пояснювати подробиці.

І неважливо, головне, що нас не просто виставлять зі складу, а кудись відведуть. І, сподіваюся, допоможуть.

 «Казці жити!» - звучало неодноразово, поки ми, якраз до світанку, дісталися до квартири однієї з казкарок.

 - Я - Сора, - протягнула дівчина руку.

Вона була невисока, кремезна, з каштановим кучерявим волоссям, досить симпатична. Луг поцілував її при зустрічі, а Гул тільки стиснув її долоню і поплескав по плечу, що дозволило припустити: Сора - дівчина Луга.

Квартира у казкарки була двокімнатна, більш простора, ніж у Ніра, та й обстановка трохи краща. Одягнена дівчина була хоч і в сірий одяг, як у всіх, але більш високої якості. Та й не такою змученою здавалася, як всі, кого я бачила раніше. Втім, близнюки теж виглядали більш розкутими.

Луг обійняв подругу за плечі:

 - Сора у нас - майстер манікюру високого класу, обслуговує роботодавців, які проживають на острові.

 - Проходьте, сідайте, - покликала дівчина, вказуючи в бік вікна, де стояв дерев'яний стіл і п'ять стільців.

Коли ми розсілися, Луг продовжив:

 - Та й все наше місто обслуговує острів, як ви, напевно, вже зрозуміли. Тільки всі працівники відправляються на острів вранці, а ввечері повертаються додому, що дозволяє припустити: нас бояться.

 - Перестрахувальники хренові, - хитнув головою Мирт. - Хіба при таких порядках можливі бунти?

 - Думаю, вони дізналися про казкарів, тому що пару років тому таких пересторог не дотримувалися. Але ми, дійсно, поки нічого не можемо протиставити системі, крім того. що сіяти смуту і розширювати мережу однодумців. Все ж в дитинстві мізки всім промивають здорово. Боги не існують, Творець - це єресь, людина походить від мавпи і повинна працювати вдень і вночі, щоб знову в мавпу не перетворитися. І інше таке бла-бла-бла. Але, як бачите, навіть під самим важким каменем заводяться жучки. Ось і в нашому світі «завелися» ті, хто вірить в казки. Казки про прекрасну богиню - Творця нашого світу, добру і милосердну, яка любить своїх дітей, піклується про них, яка розфарбує життя яскравими фарбами...

 - Ти, правда, дочка богині? - торкнула мене за рукав Сора, заглядаючи в очі, мов дитина, що очікує чарівну історію.

 - Так. А що, не схожа?

 - Не схожа, - підтвердила дівчина. - Я думала, дочка богині повинна бути високою, сяючою... А богиня, вона яка?

 - Уяви собі, вона виглядає, немов звичайна жінка, не висока і не сяюча, просто дуже красива. Але не в цьому суть. Суть в силах творіння, закладених в ній.

 - І вона створила цілий світ?!

 - Разом зі своїм чоловіком.

 - Значить, її чоловік - теж творець? - запитально схилила голівку Сора.

 - Значить, так.

Не думаю, що на даному рівні розвитку місцеві зрозуміють концепцію Руйнівника і його роль у встановленні рівноваги в світі, необхідність роботи в парі.

- Ах! - сплеснула долонями дівчина. - Невже ми дожили до казки?! Наше покоління! Навіть не думала, що таке можливо.

 - Якщо нам не вдасться врятувати Творців, то ніяких змін не буде, - остудив її Мирт. - Ми не знаємо, куди вони поділися, і можемо тільки припускати, що вашими роботодавцями, а насправді - зіпами, зоряними піратами, були встановлені пастки, куди і потрапили Творці, коли перенеслися на планету.

 - Пірати?! - обличчя Сори стало по-дитячому переляканим.

 - Ось так-то, - знизав плечима Гул, він з братом вже знав передісторію.