Читати книгу - "Знайдені, Євгеній Шульженко"

Глибо зітхнувши, Діма затамував дихання. Підійшов до криниці, перекинув ногу, не чекаючи, перекинув іншу. Мить, він сидить на краю безодні, відчуваючи ногами холодок, що піднімається знизу. Страх. Паніка. Безвихідь. Діма відчув сльози на очах, але в останній момент всміхнувся та нахилився вперед, відпускаючи руки. Темрява поглинула хлопця, засвистів вітер, все прискорюючи та прискорюючи свою жертву.

Несподівано, далеко зверху, Діма почув смертельно переляканий голос Лізи – «Що ти накоїв!»  Потім плач, крики, істерику. Та за мить все навколо поглинула тиша.