Читати книгу - "Фіктивний шлюб , Анастасія Kовальська , Аріна Вільде"

Минула година, і ми з мамою і донькою виходимо з ресторану. На парковці стоїть машина Захара. Щойно її бачу, всередині все стискається.

Захар виходить із машини, немов спеціально вичікував. Він прямує до нас, кроки впевнені, погляд холодний. Я помічаю, як мама напружується поруч.

Я чогось не знаю?

— Доброго дня, Захаре, — холодно каже, навіть не намагаючись приховати невдоволення.

— Доброго дня, — звучить коротко, майже без емоцій, але ввічливо. — Ми їдемо?

Білецький явно не збирається витрачати час на бесіди.

Мама стискає мою руку міцніше. Потім подається ближче і шепоче так, що тільки я можу почути:

— Подзвони мені, коли будеш сама.

Я киваю, відчуваючи, як у грудях наростає занепокоєння. Я не встигаю нічого відповісти, бо Захар уже стоїть поруч.

— Поїхали.