Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Код да Вінчі 📚 - Українською

Читати книгу - "Код да Вінчі"

313
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Код да Вінчі" автора Ден Браун. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 75
Перейти на сторінку:
class="p1">— Як і той пілот, коли його допитували мої люди.

Фаш сягнув до кишені й витяг звідти персня з пурпуровим аметистом у формі митри. В Арінґароси буквально потекли сльози, коли він прийняв перстень і одяг його собі на палець.

— Ви так добре поставилися до мене, — він стиснув руку Фаша, — мерсі. Дякую.

Розділ 82

Каплиця Рослін знаходиться за сім миль на південь від Единбурга, на місці старовинного храму, зведеного на честь бога Мітри. Побудована лицарями-тамплієрами в 1446 році, ця каплиця прикрашена запаморочливим поєднанням символів — юдейських, християнських, єгипетських, масонських та поганських.

Вона розташована просто на меридіані, який пролягає з півночі на південь через Гластонбері. Це лінія Рози, яка традиційно позначала острів Авалон короля Артура і вважається центральною віссю британської сакральної геометрії. Саме від цієї сакральної лінії Рози й виникла назва Рослін, що раніше вимовлялася як Розлін.

Строгі шпилі каплиці кидали довгі вечірні тіні, коли Роберт Ленґдон і Софі Неве паркували свій найнятий автомобіль на трав’янистій галявині біля підніжжя крутої гори, на якій вона стояла. Пильно вдивляючись в обриси суворої будівлі на тлі захмареного неба, Ленґдон відчув себе Алісою, яка падає головою вниз у кролячу нору, з класичної книги Льюїса Керролла «Пригоди Аліси в Країні Див». Це, певне, сон. І все одно він знав, що текст останнього послання Соньєра не міг бути іншим.

Святий Грааль під Росліном чекає.

Останню таємницю Пріорату було розкрито в тій самій формі, у якій Соньєр звертався до них на початку. У поетичній. Чотири продуманих до дрібниць рядки, які вказували, безсумнівно, саме на це місце. Вірш не лише містив саму назву: Рослін, але й посилався на характерні ознаки саме цієї каплиці.

Для Ленґдона каплиця Рослін видавалася занадто очевидним місцем. Протягом століть розповідали, що саме в цій кам’яній каплиці зберігається Святий Грааль. В останні десятиріччя про це вже не пошепки говорили, а гучно кричали, коли підземний радар виявив наявність під каплицею масивної підземної камери. І це підземне приміщення не лише тримало на собі каплицю, але й не мало ні входу, ні виходу. Археологи просили дозвіл на те, щоб порушити породу, аби дістатися до загадкової камери, але «Рослін Траст»[39] категорично заборонив будь-які розкопки в священному місці.

Рослін став місцем паломництва для мисливців за таємницями. Що ж приховував «Рослін Траст»? Науковці, які досліджували Грааль, зійшлися на думці, що Рослін — це фальшива наживка, однин із глухих кутів Пріорату, покликаних збивати з пантелику шукачів пригод.

Однак цього вечора, коли наріжний камінь Пріорату розкрив вірш, який однозначно вказував саме на це місце, Ленґдон уже не був настільки впевненим у собі. Він весь час думав і нічого не міг придумати.

«Чому ж Соньєр доклав стільки зусиль, щоб напевне привести нас саме сюди?»

Тут могла бути лише одна логічна відповідь:

«У Росліні є щось таке, чого ми ще не з’ясували».

— Роберте! — Софі стояла поряд з машиною і дивилась на нього. — Ви виходите?

Вона тримала в руках палісандрову скриньку, яку капітан Фаш повернув їм. У ній лежали обидва криптекси, складені так, як тоді, коли їх було знайдено. Папіруси з віршами були всередині.

Вхід до каплиці був скромніший, ніж очікував Ленґдон. Маленькі дерев’яні двері з двома металевими кільцями і проста дубова дощечка з написом:

РОСЛІН

Каплиця вже скоро зачинялась, і коли Ленґдон потягнув двері на себе, звідти вийшло тепле повітря, ніби старовинна будівля зітхнула в кінці довгого дня. Її склепінчастий вхід прикрашали п’ятипелюсткові квіти.

Троянди. Лоно богині.

Входячи туди разом із Софі, Ленґдон відразу знайшов очима славетний вівтар і захотів назавжди зберегти в пам’яті його образ. Хоча він дуже багато читав про химерні кам’яні оздоби Рослін, бачити їх наживо було просто неймовірно.

Один з колег Ленґдона назвав це символікою небес. Усе в каплиці було вкрито якимись символами — християнськими хрестами, юдейськими зорями, масонськими печатками, хрестами тамплієрів, рогами достатку, знаками зодіаку, рослинами, овочами, пентаграмами й розами. Лицарі-тамплієри були вправними будівничими, які спорудили свої церкви по всій Європі, але Рослін вважалася вершиною їхньої любові й віри. Майстри-каменярі не залишили жодного каменя без різьби. Каплиця Рослін була святинею всіх вірувань… усіх традицій, і передусім природи і богині.

Вівтар був порожній, хіба що трохи відвідувачів слухали екскурсію, певне останню на той день, яку проводив молодий чоловік. Він саме вів їх сходженим маршрутом, який пролягав по підлозі церкви: незримою траєкторією, яка пов’язувала шість ключових архітектурних точок всередині святилища. Багато поколінь відвідувачів пройшли прямими лініями, які поєднували ці точки, і їхні незліченні сліди накреслили на підлозі грандіозний символ:

«Зірка Давида, — подумав Ленґдон. — Ні, це не просто збіг». Також відома, як печатка Соломона, ця гексаграма була й таємним символом жерців-звіздарів.

Екскурсовод побачив новоприбулих, привітно всміхнувся їм, зробив жест, запрошуючи оглянути каплицю. Ленґдон кивнув на знак подяки і почав ходити по святилищу, а Софі завмерла біля входу, спантеличено озираючись навколо.

— Мені здається… я була тут, — сказала вона тихо.

Ленґдон був здивований.

— Але ви казали, що навіть не чули про Рослін.

— Не чула… — Вона уважно оглядала святилище, ніби щось пригадувала. — Напевне, дідусь привозив мене сюди, коли я була маленька. Не знаю. Але все це мені знайоме.

Оглядаючи приміщення, вона закивала впевненіше.

— Так, — вона вказала на передню частину святилища, — ці дві колони… Я вже бачила їх.

Ленґдон глянув на химерно витесані колони вглибині святилища. Їхнє біле різьблене мереживо, здавалося, затримало в собі червонуваті відблиски останніх сонячних променів із західного вікна. Колони, які стояли там, де зазвичай знаходиться вівтар, утворювали дивну пару. Колону ліворуч було вкрито простими вертикальними смугами, тоді як колону праворуч прикрашали химерні орнаменти з квітів.

Софі вже йшла до них.

— Так, я напевне бачила їх.

— Немає сумніву, ви бачили їх, — сказав Ленґдон, — але не обов’язково саме тут.

— Що ви маєте на увазі? — обернулась вона.

— Копії цих колон трапляються в культових спорудах по всьому світу.

— Копіювали Рослін? — скептично спитала вона.

— Ні. Копіювали саме ці колони. Пам’ятаєте, я раніше згадував, що сама по собі Рослін є копією Храму Соломона? Ці дві колони є точними копіями колон, які стояли в Соломоновому Храмі. — Ленґдон вказав на колону ліворуч: — Ця називається Боаз, або Масонська колона. А друга називається Яхін, або Колона Учня. Власне, кожен масонський храм світу має дві такі колони.

Ленґдон уже розповідав Софі

1 ... 68 69 70 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Код да Вінчі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Код да Вінчі"