Читати книгу - "Скривавлена зоря, Axolotl"

Локі тихо розсміявся.

— О, ні. Вона ще навіть не почала вибирати.

Вітер здійнявся сильніше, і постать зникла, ніби її тут і не було.

Локі залишився один, вдивляючись у темряву.

— Гра тільки починається, — прошепотів він.

Астрід та Бальдр йшли мовчки. Їхні кроки глухо відлунювали серед дерев, і чим далі вони йшли, тим сильніше вона відчувала щось неправильне.

— Куди ми прямуємо? — запитала вона, розриваючи мовчання.

— У безпечне місце, — відповів Бальдр, але в його голосі не було впевненості.

— І де воно?

Бальдр на секунду замислився.

— Там, де Сігурд і Локі нас не знайдуть.

Астрід зітхнула.

— Думаєш, вони так просто нас відпустять?

Бальдр зупинився.

— Ні.

Він повернувся до неї, його очі були сповнені напруги.

— І саме тому ти маєш довіряти мені, Астрід.

— Довіряти тобі? — вона стиснула кулаки. — Ти навіть не відповідаєш на мої запитання!

— Бо не хочу, щоб ти запам’ятала це саме так, — його голос був тихий, але сповнений гіркоти.

— Що "це"? — вона зробила крок до нього. — Що я повинна згадати, Бальдре?

Він мовчав.

Астрід відчувала, як всередині неї наростає гнів.

— Скажи мені!

Бальдр не відвів погляду.

— Одного разу ти мене вже зрадила.

Серце Астрід завмерло.

— Що?

— Це правда, — його голос був майже без емоцій, але вона бачила біль у його очах.

Її дихання збилося.

— Я… Я ніколи…

— Ти просто не пам’ятаєш.

Холод пройшовся її спиною.

— Бальдре…

— Я казав, що ти не готова, — він зробив крок назад.

Астрід хотіла відповісти, але в цю мить щось рухнулося в темряві.

Вони не були одні.

— Ми повинні йти, — сказав він.

Але Астрід більше не могла рухатися.

Її ноги стали важкими, її думки — розірваними.

— Я…

І тоді вона почула голос.

— Вже пізно, — пролунав тихий шепіт.

Бальдр миттєво кинувся до неї, але було запізно.

Світло навколо зникло, і темрява накрила їх, затягуючи в невідомість.