Читати книгу - "Академія Арканум, Солен Ніра"

Нолан кивнув, його вираз залишався незмінним, але я помітила легку тінь суму в його очах.

— Я не хочу тебе втратити, Ясемін, — сказав він тихо, і хоча його слова звучали як обіцянка, вони не змінювали факту. — Ти важлива для мене, більше, ніж можеш уявити.

Я не відповіла. Я знала, що це було правдою, але я не могла дозволити собі втратити себе в цьому. Моя боротьба не закінчилася, і я не могла зупинятися через наші непорозуміння.

— Нам краще не бути разом, — знову промовила я, чітко і рішуче, відчуваючи, як ці слова виходять з мене як звільнення. — Але я все одно буду продовжувати цей шлях. І ти теж.

Я повільно вийшла з кабінету, відчуваючи, як кожен крок звучить гучно в тиші. Я знала, що від цього моменту все зміниться, але не могла точно сказати, в який бік. Мої думки були заплутані, але я була готова зіткнутися з усім, що нас чекає.

Я відчула вітрись в коридорі, коли поверталася до кімнати. Вночі все виглядало інакше, темне, з прихованими таємницями і ще більше запитань, на які я все ще повинна була знайти відповіді. Ніхто з моїх друзів не був готовий до того, що я тільки що пережила, але, принаймні, я не була одна.

Кроки відчувалися важкими, але на серці з’явився якийсь новий спокій. Я зробила свій вибір. І тепер я була готова розібратися, що чекає далі.

Повернувшись до кімнати, я побачила обличчя моїх друзів, які сиділи на ліжку та дивилися на мене з очікуванням. Вони все помітили. Вони все відчули.

Аліса, яка сиділа поряд, підвела брови.

— Що сталося? — запитала вона, в її голосі було стільки турботи.

Я не стала здаватися, навіть якщо серце було переповнене емоціями.

— Нічого, — відповіла я, намагаючись зберегти спокій. — Більше я з ним не союзник. Тепер це моя битва, і я сама вирішу, що робити далі.

Сієна нахмурилася.

— Це звучить як велике рішення, — сказала вона. — Але ти впевнена?

— Так, я впевнена, — відповіла я, хоч і сама ще не знала, чого насправді хочу. — Ми не можемо порозумітись. Але я маю продовжити боротьбу.

Калеб піднявся з місця і підійшов до мене. Його погляд був серйозним, але в ньому не було осуду, лише підтримка.

— Якщо тобі потрібна допомога, ти знаєш, де нас знайти, — сказав він.

Я подивилася на своїх друзів і відчула, як сила їхньої підтримки заповнює моє серце. Мені не було самотньо. І хоч і було важко прийняти цей розрив, я знала, що з ними все буде легше. Ми розплутували таємниці разом.

— Ми все зробимо, — сказала я, тепер впевнено. — Не залишиться жодної темної точки, жодного питання без відповіді. І я йду до кінця, будь що буде.
Мої друзі подивилися на мене з уважними поглядами, але в їхніх очах був той самий рішучий погляд, який я мала сама. Це був момент, коли я знала, що тепер ми всі разом. Що б не відбувалося далі, я не була одна у своїй боротьбі. І не тільки я мала відповіді на ці загадки — ми всі.

— Добре, Ясемін, — сказала Аліса, її рудий локон спав на обличчя, коли вона схилила голову. — Ми з тобою. Ти нам скажеш, як діяти, і ми допоможемо.

— Ми всі це пройдемо, — додав Адріан, і його тон був серйозним, але спокійним.

— Так, разом, — підкріпила його слова Сієна, посміхаючись так, ніби на її обличчі були хоч маленькі промінці сонця серед темної ночі.

Калеб кивнув і поставив на столі кілька аркушів паперу, на яких було записано кілька моментів, що ми могли б розглянути. Він уже мав кілька ідей, але він знав, що на цьому не зупиниться.

Я подивилася на кожного з них і зрозуміла, що тепер я не одна. Ми всі були в цій таємниці разом.

— Тепер, коли ми всі тут, — почала я, ковтаючи важкий подих, — ми повинні зрозуміти, що відбувається. Те, що ми маємо перед собою — це не просто якісь побутові загадки. Це щось набагато глибше. Ми всі отримали певні знаки і натяки, і тепер ми повинні склеїти їх разом.

Арель подивився на мене і нахмурився.

— Що ти маєш на увазі? Чому ми маємо ці записки, це не просто збіг? І чому Нолан у всьому цьому?

Я відчула, як мій погляд стає важким. Відповідь була не зовсім простою.

— Я думаю, що Нолан теж замішаний, але не так, як нам здається. Всі ці записки, усі ці натяки — вони можуть бути частинами якогось великого пазла. І Нолан, я переконана, щось знає. Але він також не може розкрити всього. Він, схоже, обережно ховає більше, ніж ми думаємо.

— Тобто ти вважаєш, що він не на нашому боці? — запитала Сієна, її голос був трохи стривожений.

— Ні, я не думаю, що він наш ворог, — відповіла я, — але він може бути частиною цієї гри, де ми всі лише фігури. Те, що ми маємо зараз — це лише перша частина пазла. Нам потрібно виявити все, що він тримає в собі.

Аліса схилилася вперед.

— Це починає ставати ще складнішим, ніж я думала. Але якщо він справді не на нашому боці, то ми маємо готуватися до чогось великого.

Я кивнула.

— Але ж ми все одно зможемо це розгадати. Не зупиняйтеся на труднощах. Ми знаходимося поруч, і це дає нам силу. Пам’ятайте всі ті моменти, коли ми вже подолали важкі моменти. Зараз ми знаходимося на межі відповіді. І те, що ми зробимо зараз, може стати поворотним моментом.

Калеб витягнув із сумки ще один аркуш, на якому був ще один список можливих запитань та пов’язаних з ними подій. Я подивилася на нього, і ми всі разом почали вивчати те, що було на поверхні.

Але я розуміла: це лише початок. Ми лише починали розгадувати таємницю, що стояла за усіма цими подіями. І коли ми закінчимо — світ, який ми знаємо, зміниться.

Почалася нова глава нашої історії. І ця глава обіцяла бути ще більш небезпечною і таємничою, ніж усе, що ми пережили до цього часу.

Але ми не могли зупинитися. Ми були вже занадто глибоко в цій грі.