Читати книгу - "Сповідь відьом"

— Мальвазія, — відповів він із веселою усмішкою. — Дуже-дуже стара мальвазія.

— А скільки ж їй років? — підозріло спитала я. — Стільки ж, скільки й тобі?

Метью розсміявся.

— Ні. Тобі не захочеться пити щось так само старе, як і я. Це вино тисяча сімсот дев’яносто п’ятого року, з урожаю, зібраного на острові Мадейра. Колись воно було дуже популярним, але зараз про нього майже ніхто не згадує.

— От і добре, — пожадливо кинула я. — Тим більше мені дістанеться.

Метью розсміявся і невимушено примостився в одному зі своїх морісівських крісел.

Ми поговорили про те, чим він займався в коледжі Всіх Душ, про Геміша — як виявилося, він теж виборов місцеву стипендію — та про їхні походеньки в Оксфорді. Я сміялася з його оповідок про те, як він спочатку обідав у їдальні, а потім прожогом мчав до свого маєтку у Вудстоці, щоб виполоскати з рота присмак пересмаженого біфштекса.

— У тебе стомлений вигляд, — сказав він, підводячись після ще одного келиха мальвазії та ще однієї години розмов.

— Я й справді втомилася. — Та попри втому я ще хотіла про дещо сказати йому, перш ніж він відведе мене додому. Я повільно поставила келих на стіл і сказала: — Я прийняла рішення, Метью. У понеділок я знову замовлю манускрипт «Ешмол сімсот вісімдесят два».

Від несподіванки вампір як стояв, так і сів.

— Не знаю, як першого разу мені вдалося зламати закляття, але я спробую зробити це знову. Нокс не надто сподівається, що у мене це вийде вдруге. — Я презирливо скривила губи. — Хто б казав?! Він навіть один раз не зміг зламати те закляття. Можливо, тобі вдасться розібрати слова магічного палімпсеста під ілюстраціями.

— Як це так — ти не знала, яким чином тобі вдалося зламати закляття? — сконфужено наморщив лоба Метью. — Якими словами ти користувалася? Які сили кликала собі на допомогу?

— Я зламала те закляття, сама того не підозрюючи, — пояснила я.

— Господи, Діано! — вигукнув Метью, скочивши на ноги. — А Нокс знає, що ти не вдавалася до чаклунства?

— Якщо й знає, то це не я йому сказала. До того ж яке це має значення? — знизала я плечима.

— Це має значення, бо якщо ти не зламала заклинання, то це означає, що ти підпала під його вимоги. Тепер створіння чекають на те чи інше антизакляття, яким ти скористаєшся, щоб — якщо вийде — скопіювати його, а потім самим заволодіти манускриптом «Ешмол сімсот вісімдесят два». Коли твої колеги-відьми дізнаються, що закляття знялося саме по собі, то вони не будуть такими терплячими та добре вихованими.

Перед очима пропливло сердите обличчя Джиліан, супроводжуване виразними спогадами про ті екстраординарні заходи, яких, за її словами, вжили відьми та відьмаки, щоб вивідати таємниці моїх батьків. У животі в мене похолонуло. Та я відкинула неприємні думки і зосередилася на вадах в аргументації Метью.

— Те закляття було скомпоноване більш, ніж за сторіччя до мого народження. Тому те, що ти кажеш, — це просто неможливо.

— Коли щось здається неможливим, то це ще не означає, що воно — хибне, — похмуро відказав він. — Ньютон про це добре знав. Я навіть думати боюся, до яких капостей вдасться Нокс, коли дізнається про твій зв’язок із цим закляттям.

— Я й так у небезпеці — замовлятиму я цей манускрипт знову чи ні, — зазначила я. — І Нокс зробить усе, щоб цього не сталося — я правильно кажу?

— Авжеж, — неохоче погодився Метью. — І він без вагань застосує проти тебе магію, навіть якщо всі люди, присутні в Бодліанській бібліотеці, стануть свідками його дій. А я можу й не встигнути прийти тобі на допомогу.

І справді, вампіри — швидкі й моторні, але магія — швидша.

— Тоді я сяду біля тебе за сусідній столик. А як тільки манускрипт доставлять, ми про все дізнаємося.

— Не подобається мені це, Діано, — занепокоєно мовив Метью. — Слід чітко розрізняти хоробрість та нерозсудливість.

— Це не нерозсудливість. Я просто хочу повернути собі своє життя.

— Ну й що з того? — спитав Клермон. — А що, як тобі потім не вдасться тримати магію на безпечній відстані від себе?

— Певно, її частини я залишу при собі. — Пригадавши його поцілунок та те раптове сильне відчуття життєвої сили, що його супроводжувало, я поглянула Метью прямо у вічі, даючи йому зрозуміти, що серед тих «певних частин» є місце і для нього. — Але мене не залякати.

Проводжаючи мене додому, Метью раз по раз висловлював побоювання стосовно мого плану. Коли ж я звернула у Нью-Коледж-лейн, щоб пройти до свого помешкання у задні двері, Метью схопив мене за руку.

— Не здумай! — заперечив він. — Ти бачила, як на мене поглянув сторож? Я хочу, щоб він знав, що ти цілою й неушкодженою повернулася додому.

Ми йшли кривими тротуарами Голівел-стрит повз бар «Терф», а потім перетнули браму Нью-Коледжу, й досі тримаючись за руки, ми пройшли повз невсипущого сторожа.

— Ти підеш завтра веслувати? — спитав Метью, вже спустившись до підніжжя сходів.

Я досадливо простогнала.

— Та ні, бо мені завтра треба цілу купу рекомендаційних листів писати. Тому доведеться сидіти вдома і розгрібати паперові завали у себе на столі.

— А я поїду до Вудстока пополювати, — невимушеним тоном повідомив Метью.

— Тоді вдалого полювання, — так само невимушено сказала я.

— Бачу, тебе зовсім не турбує, що я буду відбраковувати власних оленів? — отетеріло спитав Метью.

— Інколи я їм куріпок. Інколи ти харчуєшся оленями, — знизала я плечима. — Якщо чесно, то я не бачу тут великої різниці.

Очі Метью заблищали. Він трохи розтиснув пальці, та руки моєї не випустив, а натомість повільно підняв її, підніс до своїх вуст і так само повільно поцілував ніжну плоть у западинці моєї долоні.

— Йди спати, — прошепотів він, відпускаючи мої пальці. Його очі, ковзнувши не лише по моєму обличчю, а й по всьому тілу, залишили по собі сліди — крижинки та сніжинки.

Не кажучи ні слова, я підняла на нього очі, вражена тим, що поцілунок у долоню може бути настільки інтимним.

— Доброї ночі, — видихнула я. — Побачимося в понеділок.

Я піднялася вузькими сходами до свого помешкання. Той, хто прикручував і ущільнював дверну ручку, подряпавши її металеву поверхню та дерево довкола неї, досяг прямо протилежного результату: тепер замок погано відмикався. Переступивши поріг, я увімкнула світло. Ясна річ — автовідповідач блимав. Я підійшла до вікна і підняла руку: мовляв, все нормально, я у квартирі.

Кілька секунд по тому