Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Виклик 📚 - Українською

Читати книгу - "Виклик"

292
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Виклик" автора Джеймс Паттерсон. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70
Перейти на сторінку:
була незнайомка.

— Ані руш! — сказала агент Елен Пірс, відступивши два кроки назад і тримаючи в руці пістолет «ґлок» сорокового калібру. — Ані руш, бо клянусь, пристрелю на місці.

Дивно, але Деву посміхнувся.

— Треба було пришити тебе, коли в мене була нагода, — сказав він.

— Еге ж, у житті часто доводиться жалкувати, — відрубала Елен. — А ще в житті буває чимало невеличких несподіванок. А тепер — руки за голову і навколішки. Негайно!

Перехожі вже встигли помітити її пістоль і нажахано пороззявляти роти. А потім масово стали задкувати і ховатися за деревами та автівками.

Тим часом Деву навіть не поворухнувся.

— Я сказала, руки за голову і навколішки! - звеліла Елен.

Натомість Деву зробив крок уперед.

Елен наставила свій «ґлок» просто йому на груди.

— Останнє попередження! — заволала вона. — Іще один крок — і ти помреш!

Однак Деву зробив крок, і не один. З усмішечкою самогубці на обличчі він кинувся до Елен, простягаючи руки до її пістоля.

Шпок! Елен всадила кулю йому в груди. Натовп зівак заверещав від страху. Частина людей кинулася тікати.

Деву хитнувся і позадкував. Ноги його підломилися. Але він не впав. Він мав би вже лежати долу на спині — мертвіше мертвого. А він і досі стоїть, сучий сину! Та ще й намагається знову напасти! І звідкись видобув викидний ніж. Шпок, шпок! Цього разу загадковий незнайомець упав і більше не підвівся.

Елен схилилася над убитим і закотила лівий рукав його куртки. Яка все ж таки славна ця штука — жетон таємного агента! Досить лише на мить показати його шпитальній медсестрі — і проходь куди хочеш.

А якщо точніше — то до Пітера Карлайла та його годинника. У шпиталі Елен мала доволі часу, щоб устаткувати його «ролекс» мініатюрним радіопередавачем.

— Якщо спочатку щось не вийшло, — сказала Елен сама собі, — то спробуй ще раз, потім іще.

Удалині почулося виття поліційних сирен. Кілька наступних годин їй доведеться відповідати на вкрай дражливі питання працівників французької жандармерії. А потім,

можливо, Ієн знову усуне її від виконання обов'язків. Але хоч би яку ціну довелося заплатити, Елен знала, що вона того варта.

Зрештою, їй таки вдалося спіймати «лиходія». Суперли-ходія, це однозначно. Того дня, коли він ледь не вбив її на Багамах, Елен дала собі обіцянку: хай там як, а вона неодмінно поквитається із загадковим незнайомцем.

— Щоб знав, як на мене нападати, виродку! — сказала Елен мерцеві, котрий лежав перед нею.

Епілог

Обіцянки спід дотримати

Розділ 124

Звісно, всі відразу ж подумали, що то я пришила Пітера та його здогадну коханку. Не знаю, чи пишатися мені, чи обурюватися. Втім, нью-йоркській поліції не знадобилося багато часу, щоб зняти з мене підозри.

Окрім того що на час убивства я читала лекцію про серцеві захворювання на 92-й-стрит, детективи, котрі працювали на місці скоєння злочину, дійшли висновку, що то не було вбивство через ревнощі. Надто вже чисто й акуратно все було зроблено, надто вже точними були постріли. Вони сказали, що той, хто вбив, убивав і раніше. І, скоріш за все, багато разів.

Тіла Пітера та дівчини віднайшли лише через два дні після вбивства. Може, вони б пролежали у квартирі ще довше, якби сусід не поскаржився управдому на будильник у прилеглій квартирі, який безперервно дзвонив.

Коли я про це вперше дізналася, то відчула приблизно те саме, що того дня, коли виголосили вирок. Заціпеніння. І майже цілковиту відсутність справжнього подиву. Мої почуття до Пітера вмерли вже давно і швидко. І він сам став для мене як мрець. А тепер він мрець і для усіх інших людей.

Єдине, про що я думаю, — це про оту дівчину. В поліції мені сказали, що в шухляді туалетного столику в її помешканні знайшли водійське посвідчення, видане в Неваді. Звали її Люсі Голт, і її двічі заарештовували за проституцію в Лас-Вегасі. Втім, вона не була звичайною вуличною повією. Вочевидь, вона була дуже дорогою проституткою, що працювала за викликом і заробляла грубі гроші. Що ж вона робила в Нью-Йорку, мешкаючи в такій скромній квартирі? І що її пов'язувало з Пітером? Цього не знає ніхто, включно з власником квартири, який незаконно здавав її в суборенду. Він знав лише, що йому платили готівкою. Звісно, що Пітер.

Я навіть зателефонувала агентові Пірс до її офісу, сподіваючись, що, може, у неї є якісь міркування. Однак на місці її не було. її колега пояснила мені, що Елен Пірс узяла двотижневу відпустку і поїхала до Парижа. От і добре. Бо після того суду вона виглядала сама не своя.

Втім, розслідування триває, але особисто мої знегоди скінчилися.

А це означає одне-єдине: я маю дотримати своєї обіцянки, що її дала деяким дітлахам, а точніше — своїм.

Розділ 125

— Мені, будь ласка, біфштекс із яловичої вирізки, з кров'ю, — каже Марк офіціанту в біфштексній «Флеймз» неподалік нашого заміського будинку в Чаппакуа. Це один з наших найулюбленіших ресторанів.

— І мені те саме, — каже Ерні.

— А як стосовно суфле? — питає Керрі після того, як замовила мале філе з кісточкою. — Я чітко пам'ятаю, що ти обіцяла суфле, мамо.

— Звісно, — кажу я. — Обіцянку ж треба справджувати. Собі я замовляю курку з пармезаном, мою улюблену

страву в цьому ресторані. А потім обводжу поглядом стіл, така щаслива, що наша родина зібралася разом. Минулого літа Марк та Керрі ні за які гроші не погодилися б провести тут уїк-енд після занять. Але сьогодні це їхня ідея, і я розумію, що справа не лише в біфштексах.

Офіціант іде, і Марк піднімає свою пляшку з дієтичною колою.

— За дядька Джейка, — каже він.

Ми теж підіймаємо свої склянки.

— За дядька Джейка, — каже Керрі.

— За дядька Джейка, — повторює Ерні.

Коли ми цокаємось, Ерні ловить мій погляд і підморгує мені. Він просив мене раніше, щоб наша таємниця так і лишилася нашою таємницею. Для мене це не проблема. Керрі та Марку цього не потрібно знати, принаймні зараз. Я здогадуюся, що одного дня, коли Ерні вже буде дорослим — можливо, після того, як я помру, — він їм усе розповість.

— Ну що ж, у мене одне запитання, — кажу я, коли ми, добряче попоївши, відкинулися на спинки зручних крісел.

Діти всі як один дивляться на мене.

— Що будемо робити наступного літа? — питаю я. —

1 ... 69 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Виклик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Виклик"