Читати книгу - "Адвокат негідників"

О 16:00 Арч Сванджер стукає у розсувні двері. Відчиняю. Запрошую до свого офісу. Він всідається в зручному кріслі і роззирається. З усмішкою розглядає шкіряний салон, телевізор, стереосистему, софу і холодильник.

— Круто, — каже він. — Це справді ваш офіс?

— Справді.

— Я думав, така велика птиця, як ви, має розкішний офіс в одній з висоток у центрі.

— Колись мав, але його спалили. Тепер віддаю перевагу рухомим цілям.

Він якусь мить дивиться на мене, ніби не вірить, що я говорю серйозно. Замість дурнуватих блакитних окулярів на ньому строгі окуляри з чорною оправою, завдяки чому він виглядає якимось інтелігентнішим. Він одягнув чорний фетровий кашкет, на вигляд справжній. Хороший образ, ефективне маскування. З відстані десяти кроків і не скажеш, що це той самий хлопець.

— Справді? Ваш офіс спалили? — перепитує він.

— Так, років зо п’ять тому. Не питайте хто, бо я не знаю. Або наркодилер, або хтось із викритих копів. Особисто я думаю, що наркодилер, бо поліція продемонструвала певний ентузіазм, коли довелося розслідувати пожежу.

— Знаєте, а мені це подобається, пане Руд. Можу я називати вас Себастьян?

— Краще пан Руд, поки я не найнятий. Після того можете називати мене Себастьяном.

— Гаразд, пане Руд, мені подобається, що копи недолюблюють вас, а ви недолюблюєте їх.

— У мене багато знайомих поліцейських, і ми добре ладнаємо, — трохи перебільшую я. Мені подобається Нейт Спуріо і ще кілька. — Повернімося до справ. Я переговорив з детективом, нашим знайомим Денді Ріардоном, і у них не так багато доказів. Вони цілком упевнені, що ви винні, лише поки що не можуть цього довести.

Для нього це був би чудовий момент заперечити свою провину. Згодилося б щось просте й невигадливе на кшталт «Я не той, кого вони шукають». Натомість він каже:

— У мене вже були адвокати, кілька адвокатів, переважно призначені судом, та я ніколи не відчував, що можу їм довіряти, знаєте? Але вам, пане Руд, я довіряю.

— До справи, Арч. За гонорар 10 тисяч доларів я представлятиму ваші інтереси на стадії висунення обвинувачення. Як тільки вам висунуть обвинувачення і справа дійде до суду, моя робота завершиться. А тепер можемо переходити до обговорення нашої майбутньої співпраці.

— У мене нема 10 тисяч доларів і вважаю, що це забагато для стадії висунення обвинувачення. Я знаю, як працює система.

Щодо цього він не дуже помиляється. Десять штук за початкову стадію — це таки перебір, але я завжди починаю з високих ставок.

— Я не збираюся вступати в переговори, Арч. Я зайнятий адвокат, у мене повно клієнтів.

Він виймає з кишені сорочки згорнутий чек.

— Тут п’ять тисяч, це з маминого рахунку. Це все, що в нас є.

Розгортаю чек. Банк місцевий. П’ять штук. Підпис — Луїза Пауелл.

— Пауелл, — каже він, — це її третій чоловік, покійний. Мої батьки розлучилися, коли я був малий. Я так давно не бачив мого любого тата.

П’ять штук залишають мене у грі і в новинах, і це непогана плата за перший раунд чи й два. Я згортаю чек, кладу його собі в кишеню сорочки і дістаю договір про надання юридичних послуг. Мій телефон лежить на маленькому столику переді мною. Вібрує. Це дзвонить Напарник.

— Перепрошую, я на секунду. Мушу відповісти.

— Це ж ваш офіс.

— Двоє копів у білому джипі за п’ятдесят кроків од вас, — каже Напарник, — щойно під’їхали і дивляться на фургон.

— Дякую. Тримай мене в курсі.

Звертаюся до Сванджера:

— Ваші приятелі вас вистежили. Вони знають, що ви тут, і знають мій фургон. Немає нічого поганого в зустрічі адвоката з клієнтом.

Він хитає головою:

— Вони всюди снують за мною. Ви маєте мені допомогти.

Я докладно обговорюю з ним контракт. Коли все стає зрозуміло, ставимо наші підписи.

— Я негайно рушаю до банку, — оголошую для певності. — Якщо з чеком щось негаразд, контракт анульовується. Зрозуміло?

— Думаєте, я виписав лівий чек?

Не можу стримати посмішку.

— Його підписала ваша мати. Я не ризикуватиму.

— Вона забагато пиячить, але вона не шахрайка.

— Перепрошую, Арч. Я не те мав на увазі. Просто мені вже доводилось отримувати недійсні чеки.

— Як хочете, — відмахується від мене він.

Якийсь час сидимо, втупившись у стіл, і зрештою я