Читати книгу - "Вокс"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вокс" автора Пол Стюарт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 77
Перейти на сторінку:
class="book">Біля Рукових ніг валялася камінна голова: він нагнувся і схопив її в руки.

— Худайло, ану покинь пляшку! — скомандував він.

Дворецький завагався, але за мить знов повернувся до лійки. Рук обіруч підніс Воксову голову догори і, крекнувши з натуги, щосили жбурнув її. Кам’яна брила просвистіла в повітрі і влупила Худайла з нудотним хруском. Тамтой охнув, гримнув додолу, і все, що було у пляшці, розлилося у нього під боком.

— Статуї доконали старого Худайла, — прохрипів дворецький. — Таки доконали.

Його очі на мить зустрілися з очима кам’яної голови, відтак скаламутніли й стали такі самі безживні, як у неї. Рук зібрав останні сили і видерся вгору до люльки. Тримаючись рукою за гладеньку металеву поверхню Воксового дитятка, хлопець зазирнув у лійку, встромлену в корпус. Дихати в паркій жароті було неймовірно важко. З кінчика Рукового носа зірвалася крапелька поту і впала в лійку.

Рук відсахнувся назад.

— Лелечки, що я наброїв? — обімлів він.

Та не встиг він вимовити цих слів, як почувся зловіщуватий гуркіт у супроводі якихось скреготів та рипів, таких напосідливих, аж стало видаватися, ніби зараз заходить ходором усе риштування. Рук кинув угору тривожний погляд. Ще мить — і розітнувся пекельний тріскіт, поперечки, які не давали урухомитися пружинному механізмові, з неймовірною силою підкинуло вгору, і дитятко шугнуло в повітря, а тоді крізь роззявину в шкляній бані, спричинивши зливу битого скла, — просто в нічне небо.

Мить напруженої, аж дзвенючої тиші. Коли це…

БАБАХ!!!

Спершу сліпучий спалах, відтак — ураганної сили ударна хвиля. Злітали дахи, падали будівлі, валилися статуї… Рука зняло в повітря і швиргонуло через усю палату…

Коли парубійко зіп’явся на ноги, курява уже вляглася. Осліплений і не на жарт настрашений, він крізь вирву в шкляній бані знову скинув очима на небо. Світло у вишині зсідалося, та, дивна річ! — зменшуючись і дедалі яскріючи, немовби всмоктувало в себе небесне довкілля. Зрештою, обернувшись на крихітний ярий вогник, схожий на зірку, світло зникло згола, а натомість залишилася смоляна цята, настільки ж чорна, наскільки яскрава була зірка.

Немов та чорнильна ляпка, вона дедалі розповзалася по небу. Хмари зчорніли, і земля долі поринула у кромішню пітьму. Закрапали ядерні дощини. Вони важко падали на Нижнє місто, на внутрішній двір Палацу статуй, сіялися крізь вибиті шиби у бані…

А ще за мить небо немовби обернулося на повноводу ріку. Дощ переріс у зливу, водяними каскадами ринучи надолину. Лелечки! думав Рук, щодуху тікаючи до сховку. Достеменний водоспад!

Він побачив, що двір унизу весь затоплений, і повалені статуї немовби хлюпочуться у водах широченного озера. Якщо вже йому тут непереливки, то як же тоді мала почуватися плавуча книгозбірня на Крайріці? Цікаво, чи хтось уже дістався Багнищанської застави? Там було б далеко безпечніше.

— Борони вас Земля і Небо! — промурмотів півголосом Рук. Він повернувся до дверей і побрів через затоплену палату. — Борони Земля і Небо нас усіх!

Розділ сімнадцятий
Чорнодеревний міст і криваві ріки

Найвищий Сторож стояв на горішньому помості, міцно вхопившись за поручні й якомога випнувши суху шию. Сопла металева машкара. — Час, — промимрив він. — Час наспів. Тут, у клекітливому небесному казані, визріває могутня буря, а скельні гемони шастають тим часом риштаками у пошуках бібліотекарського тіла. Підземелля спекається скверни, а Велика буря зцілить святу скелю.

— Час, — повторив Орбікс, кам’яніючи обличчям. На долішніх ярусах-помостах з’юрмилися мовчазні Сторожі, поприкипавши очима до буряного неба. Величезні скупчення хмар, що цілими місяцями кружляли над Нижнім містом, зливалися в єдине страхітне утворення, схоже на гігантське потужне ковадло. Повітря так згусло й обважніло, що дихати можна було лише на превелику силу.

Зненацька заюрмленими помостами прокотився глухий гул. Орбікс озирнувся. У густому повітрі, дугою огинаючи Нижнє місто, просто до велетенського ковадла, пливла гігантська кульова блискавка.

— Хай благословенне буде Небо, — прохавчала металева машкара. Найвищому Сторожеві перехопило подих.

Кульова блискавка щезла в самісінькому серці кипучої хмари і на мить запала неземна тиша. Найвищий Сторож хрипко вдихнув повітря, і воно обпекло йому легені.

Нараз у самісінькому серці ковадла гримнув пекельний вибух — і небо озорив спалах — спершу сліпучо-білий, а відтак смоляний. Приголомшений несамовитим розкотом, Орбікс високо підніс руки.

— Слава Великій бурі! — прохрипів він.

— Слава Великій бурі! Слава Великій бурі! — залящав по всій Вежі ночі хор екстатичних голосів. — Слава Великій бурі!…

Скрізь, де сягало око, сичала і тріщала чорна туча, крешучи ниточки блискавиць, що кривуляли на всі боки, і утворюючи цілу мережу палахких, сліпучих прожилок. Щоразу, як згасала чергова блискавиця, в небі розлягався такий скажений гуркіт, неначе там гарцювало здоровезне стадо волорогів.

— Опівнічний шпиль! — не своїм голосом заревів Орбікс Ксаксіс, перекриваючи какофонію гуків. Зі своєї горішньої оглядової платформи він стрельнув оком на шпильовий дашок, де височіла постать Моллуса Леддікса, чекаючи на команду. — Підіймай Шпиль!

Леддікс слухняно підніс догори руку і зігнувся біля підіймача. Задерши голову, Орбікс зорив його, аж в обличчя йому вдарила ядерна дощина. Щойно він утер її рукавом, як по масці розпливлася ще одна — потім ще і ще.

За лічені секунди дощ переріс у зливу, ковадло сплескалося у величезний розбурханий диск і накрило Вежу Ночі, мов колесо величезної небесної тарадайки. Обід цього колеса яскрів і лускотів ниточками блискавиць.

— Слава Великій бурі! — грянула Сторожа в надпориві. — Слава Великій бурі!

Час наглив. Ось-ось мала вивільнитися цілюща міць блискавиці. Орбікс важко торохнув кулаком по бильцях.

— Швидше, Леддіксе! — заревів він. — Швидше! Лаючись півголосом, Леддікс порався біля підіймача. Хай йому абищо, це ж бо клопіт отого хирлявого щеняти Ксанта, а не його! Шпиль поволі витикався з добре змащеного гнізда угорі в кипуче повітря. Леддікс затамував подих.

— Майже готово, — прохрипів він. — Майже… Цок!

Шпиль вистромився весь,

1 ... 68 69 70 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вокс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вокс"