Читати книгу - "Заборонене кохання, Тіна Волф "

-   Згинь, сказав, - насупивши брови зиркнув на Лізу, - Йди займися чимось корисним, а не тим, що постійно випасаєш за мною.

-  Та здався ти мені! – скривилась дівчина, всім своїм виглядом намагаючись виказати байдужість до Марка.

-  І чого ви постійно чубитесь? – вислизнув із підсобки Валерій Петрович, невдоволено глянувши на них, потім швидким поглядом оглянув зал, і застиг на Еліні, - Ох, яка ж мамзєль! – промурчав собі під ніс і аж облизнувся, прямуючи до столика, за яким сиділа пані Еліна.

-   І той туди ж! – аж закипіла Ліза, потім розвернулася і пішла у підсобку.

Про що говорив Валерій Петрович з Еліною, Марк не чув. А лише бачив спочатку здивоване обличчя жінки, потім посмішку, а потім вона почала швидко збиратись і робити вигляд, що поспішає. За пару хвилин дісталася виходу із кав’ярні, навіть не попрощавшись з Марком і не глянувши на нього, вислизнула на вулицю. Управляючий топтався біля виходу, намагаючись зупинити її, але Еліна швидко сіла в машину, що не зрозуміло звідки з’явилась і поїхала.  

Марк спостерігаючи за цією картиною злився на Валерія Петровича, на його уміння все зіпсувати.

За вікном знову почав накрапати дощ, хоча ще зранку жодних доказів на його появу не фіксувалося. Кав’ярня одразу опустіла, лише декілька перехожих зайшли, щоб за горнятком кави пересидіти зливу, яка раптово почалася.

Скориставшись негодою, Марк вирішив заглянути у підсобку, щоб зробити декілька  ескізів, поки в пам’яті є свіжі спогади. Спочатку він думав, що йому здалося, але потім впевнився, що чує чийсь плач. Підійшовши ближче побачив Лізу, яка сиділа на стільці і схлипувала, розтираючи сльози по обличчю.

-  Злива не тільки на вулиці, а й у підсобці теж, - невдало вирішив пожартувати Марк.

-   Йди звідси! – рявкнула, ковтаючи сльози Ліза.

-   Лізо, що з тобою? – з тривогою в голосі запитав, підійшов ближче і нахилився до неї.

-   Чого тобі треба? Йди звідси! – різко відповіла, розтираючи долонею свої сльози по обличчю.

-   Лізочко, тебе хтось образив? – занепокоївся ще більше.

-   Йди геть, я тобі сказала! Я тебе ненавиджу! – злилася Ліза, продовжуючи ревіти, - Ти всіх ладен покохати, тільки не мене?! Я якась потвора? Скажи? Ти, навіть, в старій жінці побачив красуню, а в мені ні! Ти навмисно мене намагаєшся образити чи принизити. Я від тебе ніколи не чула лагідного слова! Я завжди була пустим місцем для тебе! – захлинаючись сльозами, про все, що накипіло кричала Ліза. – Ненавиджу тебе, чуєш! Ненавиджу!

Марк наблизився ще ближче до Лізи, а вона почала лупцювати його своїми маленькими кулачками, знесилена від образи та плачу. Він взяв її в обійми і пригорнув, міцно притискаючи до себе. Ліза потроху заспокоїлась, лише легенькі схлипування давали про себе знати. В Маркових обіймах їй було так затишно і тепло. Їй так хотілося, щоб Марк хоча б спробував покохати її, хоча б раз подивився на неї, як на жінку, а не на потвору.