Читати книгу - "Заблудлий, Джейн Гарпер"

— Так, я завжди так роблю в цю пору року. Тільки ми були не тут.

— І Кемерон знав це напевне?

Запала довга пауза.

— Ні.

Ладлоу провів рукою по верхньому дроту, а потім, розтуливши долоню, подивився на куряву.

— А не здогадуєтеся, навіщо ваш брат міг прийти на це місце?

— Я не знаю навіщо, — нарешті відповів Нейтан, — але знав він його добре.

— Часто тут бував?

— Останнім часом — не думаю, — Нейтан зиркнув на Баба, а той знизав плечима. — Але раніше вчащав.

— І крім того, це — єдине джерело тіні на багато миль навколо, — мовив Стів. — Може, він інстинктивно його шукав.

Сержант Ладлоу поміркував, роздивляючись обриси фігури на землі. Навіть під брезентом безпомильно вгадувалася людина.

— В якому настрої був ваш брат останні кілька тижнів?

Питання прозвучало ненав’язливо, й лише за мить Нейтан зрозумів, що воно адресоване йому.

— Не знаю. Я його вже кілька місяців не бачив.

— А точніше?

— Чотири, десь так. Відколи ми всі працювали на тих шляхових роботах, так, Бабе?

Тут Нейтан збагнув, що саме тоді востаннє бачився з обома своїми братами. Баб дивився порожнім поглядом.

— Чотири місяці, — мовив Ладлоу. — Це десь серпень-вересень, так?

— Мабуть, трохи раніше, — Нейтан спробував пригадати. — Стривайте! Це було десь у час першого матчу «Рідного штату»[2]. Бо ми якраз його обговорювали.

— Червень, — в унісон сказали Ладлоу й Баб.

— Так, напевно.

— Отже, шість місяців, — мовив Ладлоу.

— Ага, либонь, тоді. Іноді ми розмовляли по рації.

— Часто?

— Частенько.

— А була якась причина, чому ви не бачилися?

— Ні. Ніякої причини. Я живу майже за три години їзди, якщо від дверей до дверей. Ми всі дуже зайняті, — Нейтан обернувся до Баба по допомогу, проте не отримав її. — Ти ж бачишся з ним щодня вдома, що скажеш?

Нейтан очікував на потиск плечей, але Баб натомість, здається, замислився.

— Останнім часом Кем був трохи заведений.

Нейтан вражено втупився в нього. Наскільки ж усе було погано, якщо помітив навіть Баб?

— Що значить — заведений? — запитав Ладлоу.

Цього разу Баб таки потиснув плечима. Він здавався трохи знервованим.

— Не знаю. Те і значить.

Усі чекали, але він, схоже, не мав чого додати з цього приводу.

Ладлоу звірився з нотатками.

— З Кемероном у маєтку хто ще проживає?

— Я, — почав Баб загинати пальці. — Мама, Ільза... це Кемова жінка... двоє їхніх дівчат, дядько Гарі...

— Гарі Бледсо, — втрутився Нейтан. — Насправді він нам не дядько, просто друг родини. Працював у маєтку ще до нашого народження.

— Отож він фактично найманий працівник? — поцікавився Ладлоу.

— Фактично, але ніхто його так не сприймає, — мовив Нейтан. Баб кивнув.

— І ще з нами зараз парочка туристів.

— Що роблять? — запитав Ладлоу.

— Як завжди. Обробляють землю, пораються у хаті. Що треба. Їх Кем найняв кілька місяців тому.

— А він часто наймав людей?

— За потреби, — сказав Нейтан. — Протягом року підрядчики й робітники приходили та йшли, залежно від обстановки. Гленн — сержант Маккенна — все це знає.

Ладлоу лише занотував собі щось у записник.

Підвівся Стів й обтрусив коліна.

— Гаразд. Я б хотів його вже перенести у «швидку». Ми з сержантом і самі можемо впоратися з ношами, хіба що хтось із вас дуже хоче допомогти?

Нейтан і Баб одностайно похитали головами. Нейтан відчув полегшення. Він підозрював, що потім до кінця життя не забув би вагу цієї ноші.

Стів знову присів.

— Зараз я повністю скину брезент, тож можете відвернутися.

Нейтан хотів щось сказати Зандерові, але той уже й так відвертався. Розм’як у місті, подумав Нейтан, але був радий. Бабові очі були прикуті до обрію.

Нейтан занадто довго вагався, й рішення прийняли за нього. Брезент сповз, і Кемеронове обм’якле тіло підняли на ноші. Баб мав рацію. Брат не мав ніяких ушкоджень, принаймні у звичному сенсі. Але спека і спрага роблять з людьми жахливі речі. Він уже не керувався логікою, тож почав роздягатися, й уся шкіра порепалася. Хай які думки крутилися в Кемероновій голові за життя, а в смерті він не здавався умиротвореним.

Нейтан ще довго дивився на ноші вже після того, як їх помістили у «швидку». Сержант Ладлоу обернувся до могили, несвідомо обтрушуючи руки об штани. Раптом він застиг, а тоді зробив крок уперед, роздивляючись місце, де лежав Кемерон. Земля була піщана, з ріденькими кущиками трави. Сержант нахилився нижче.

— Що це?

Нейтан відчув, як до нього з одного боку підійшов Баб, а з другого — Зандер. Вони всі подивилися туди, куди вказував Ладлоу.

Біля підніжжя могильного каменя, де на землі відпечаталася Кемеронова спина, виднілася неглибока ямка.

Розділ 4

Ямка, завбільшки зо три кулаки, була порожня. Ладлоу зробив серію світлин, а далі Нейтан побачив, як він опускає в ямку один захищений рукавичкою палець. М’яка земля посипалася, і стінка одразу почала рушитися. Земля була мов жива, і Нейтан знав, що за день-два тут і сліду не залишиться. Ладлоу пошкрябав, заглиблюючись, і Нейтанові раптом смутно подумалося: цікаво, а наскільки глибоко похований скотар?

— Нічого не видно, — Ладлоу витер долоні об штани й нахмурився до Стіва. — Ви оглянули його руки?

Стів зник у кузові «швидкої», а за хвилину з’явився знову.

— Нігті поламані, й під ними понабивалося трохи землі й піску. Він міг викопати яму руками, якщо ви про це.

— Навіщо марнувати на таке енергію?

— Бо в нього вже мізки до біса розплавилися, ні?

Коли пролунав голос Баба, всі озирнулися. Він спостерігав, згорбивши плечі та схрестивши руки на грудях.

— А що таке? — знизав він плечима. — Це ж очевидно, ні? Вчора було плюс сорок п’ять. Не знаю, навіщо Кем покинув машину, але з тої хвилини, як він це зробив, він був приречений. Кінець історії.

Ладлоу поглянув на Стіва, і той коротко кивнув.

— Слухайте, його правда. Зневоднення дуже швидко призводить до сплутаної свідомості.

Довгий час вони всі роздивлялися вириту ямку. Ладлоу перший звів погляд.

— А тепер я хочу побачити машину.

Нейтан запропонував підвезти сержанта, й