Читати книгу - "У серці пожеж, Юлія Майр"

 З настанням літа ранки ставали все більш теплими й сповненими світла. Мешкаючи у домі Маркуса Меліса взяла за звичку прокидатися раніше щоб насолодитися вранішньою тишею. Вона широко відчиняла вікно й підставляла обличчя лагідному вітерцю, а тоді, насолодившись прохолодним доторком вологого повітря, шукала поглядом знайомі кам’яниці й намагалася закарбувати у пам’яті нові деталі. Часом дали лишали вікна відчиненими, тож їй вдавалося розгледіти, що ховається усередині будинків, чи навіть почути уривки розмов. У такі миті Мелісу охоплювала пекуча суміш радості й цікавості, ніби ці маленькі украдені моменти були справжнім скарбом.

 Цього ранку дівчина знову прокинулась раніше, та не з власної волі. Здавалося, що хтось штовхнув її уві сні, а у грудях застигла колюча тривога. Меліса намагалась вловити джерело цієї бентеги, та думки розбігались, мов листя, звіяне осіннім вітром.

 Зрештою, дівчина покинула марні спроби. Якщо їй і наснився кошмар, то пригадати його точно не вдасться. Сонні очі сльозилися від різкого світла. Меліса досі не могла призвичаїтися, що її ліжко стояло навпроти вікна, а фіранок не було. Хоча в її становищі гріх було жалітися. Кадели виділили своїм слугам цілком пристойні кімнати, де помістилося достатньо меблів: зручне ліжко, шафа з поличками, більша, ніж Меліса потребувала насправді; дерев’яний стіл та стілець. На білих стінах висіло дві вишитих картини із польовими квітами – ймовірно, власність попередньої служниці. А за дверцятами ховалась маленька вбиральня. Тож насправді дівчині нічого не бракувало.

 Вона вже зрозуміла, що не засне знову, тож неспішно підвелася з ліжка і витягнула звичний одяг служниці – блакитну спідницю і жакет. Заплела волосся у косу й зібрала його у вузол на потилиці. Відображення у круглому люстерці силувалось витягнути з себе усмішку, однак бліде обличчя залишалося сумним.

 Щоб відволіктись Меліса підійшла до глечика з водою, залишеного на столі іще ввечері. Дівчина глибоко вдихнула й заплющила очі. Вогонь озвався у тілі радісним трепетом. Вона неспішно торкнулась пальцями поверхні води, відчуваючи, як та поволі нагрівається, а за мить різко витягнула руку. З кожним разом їй удавалося все краще, а шепіт вогню майже стих, ніби регулярні тренування втамовували його голод.

 Усміхнувшись, цього разу щиро, Меліса випурхнула з кімнати й ринулась до кухні, де на неї вже чекала Зоряна.

- Добрий ранок. Як ся маєш? Як спалося? – защебетала служниця.

- Усе добре, дякую, - стримано відповіла Меліса. Зрештою, Зоряна не потребувала її відповіді, а лише чекала можливості розповісти про себе. – А ти як?

- Та що там, все як завжди. Я то вже звикла прислужувати Каделам, - залопотіла вона, підтверджуючи думки Меліси, яка вже потрохи взялася до роботи і продовжувала розсіяно кивати у відповідь. І вже вкотре вона не могла натішитися, що втекла з маєтку. У Астурі умови були куди кращими. Ні, можливо, і в тому маєтку кімнати далів були добре оснащені, однак слугам ця розкіш не діставалась. По всьому місту проходила система труб, що подавалася до умивальників і ванн. До того ж, у місті була велику кількість копалень і майстернь з обробки каміння й руд де використовувалась купа гарячої води. І щоб не марнувати ресурси, її подавали по трубах для обігріву домівок. Дали, звісно, могли обігріти свої будинки магією. Однак, по-перше не всі мали силу вогню, а по-друге, не розумно марнувати магію, коли без цього можна обійтися.

 Мелісу зачаровувала ця система. Якийсь час вона відкривала крани, лише для того, щоб побачити, як з них сама тече вода: і холодна, і гаряча.

- А що це ти ліпиш таке гарненьке? – зазирнула Зоряна.

- Це плетенки. Тісто м’якеньке і солодке, а всередині начинка, - відповіла Меліса з ноткою гордощів. Це був спеціальний рецепт у родині Мельників. Філь дуже їх любив.

- Ну вже допікай, може ще самі встигнемо спробувати, - висмикнула її з роздумів Зоряна. - А то сьогодні вже вся родина буде разом, то нам роботи прибуде, а їжа розходитиметься в один момент. Бо зараз і гості приходитимуть, і прийоми, і пікніки…

- В сенсі уся родина? – перебила служницю Меліса. – Невже і Кадел прибув?

 Зоряна розгублено кліпнула і якусь мить дивилась на неї так, мов уперше побачила.

- Ти про якого Кадела? Про господаря?

 Меліса прикусила язика, зрозумівши свою помилку. Так вона подумки називала свого батька.

- Я просто не знаю як на ім’я нашого господаря, - знизала вона плечима.

- Ясно, - відказала Зоряна. – Алістер він, але краще кажи господар. І він має прибути сьогодні.

- Ясно, - повторила Меліса. Маркус казав її, що це допомагає сподобатися людям. Всі ми хочемо щоб нас наслідували.

- Так що там з булочками?

- Будуть готові за півгодини, - відповіла Меліса, гарячково згадуючи план маєтку. З прибуттям Кадела почнеться її справжня робота – і це не тісто місити чи вимивати тарілки до блиску. Маркус чекатиме відомостей, а вона і досі навіть не наблизилась до кабінету Кадела – єдиної білої плями на мапі маєтку. 

- Пора накривати на стіл, - у кухні з’явилась та сама служниця із посивілим волоссям. – Я поки прийшла по тарілки, але і ви не баріться.

- У нас все добре, - відповіла Зоряна з ноткою роздратування. Меліса подумки відмітила, що і надалі варто просто мовчки їй кивати. Хтозна, скільки часу доведеться провести у маєтку. Дружні стосунки можуть знадобитися.

- Допоможеш занести? – з надією запитала служниця.

- Добра тим душа, - цокнула язиком Зоряна, проте не стала заперечувати.

 Меліса лиш знизала плечима. Вона мусила скористатися можливістю підслухати розмови Каделів.

У їдальні її зустріла та сама картина, що і напередодні: Стелла зайняла своє місце на чолі столу. Її каштанові кучері були заховані у складне плетиво кіс зібране на потилиці. Шовкова сукня, хоч і була простого крою, неодмінно привертала до себе увагу, полискуючи на сонці, в такт їй променів перстень з діамантом. Меліса на мить замислилась, о котрій годині ця жінка мусить прокидатися щоб виглядати так вишукано.