Читати книгу - "Академія трьох стихій , Ольга Іваненко"

Більше перебувати там я не могла. Я побігла до свого будинку, сіла на дитячу карусель та розплакалася. Рідко, кому вдавалося до такого довести мене. Але в Олексія це вийшло чудово.

В голові я перебирала спогади з ним.

До цього дня він здавався для мене найкращим з представників протилежної статі. Я любила в ньому все. Його очі, його посмішку. Його голос, який бурмотів ніжні слова мені на вушко. І ось, як все різко змінилося.

Той, хто зігрівав мені серце, так нелюдяно образив мене, залишивши в душі страшний біль.

Просиділа я на дитячому майданчику до пізньої ночі. Ніхто не смів мене турбувати. Ніби все навколо знали, чим могло подібне скінчитися.

Коли я прийшла додому, першим ділом вловила на собі суворий погляд матері, який швидко пом'якшав. Мабуть, виглядала я зараз, як ті нещасні собачки в Інтернеті, які шукають будинок.

- Пробач, я трохи затрималася, - пробурмотіла я, відводячи погляд убік.

- Доню, що сталося? - мама підійшла до мене впритул та уважно придивилась до очей. - Ви знову посварилися? Він образив тебе?

Мені не було чого відповісти. Не в силах я ще була визнати, що все скінчилося.

Не кажучи ні слова, я побігла до ванної, під прохання мами зупинитися та поговорити.

Зачинившись в невеличкій кімнатці, оббитій бірюзовим кахлем, я включила на всю крани та налила занадто багато піни. Після чого опустилася в гарячу воду й намагалася прийти до тями. Й переконати емоції в тому, що на цьому виродку світ не закінчується.

Мої думки були перервані стуком в двері.

- Есмі, ти як? - пролунав з-за дверей мамин голос. - Я хочу з тобою поговорити. Впусти мене всередину.

- Все гаразд, - я ліниво відповіла, перекрикуючи шум води. - Я хочу побути на самоті.

- Ти впевнена? - мама продовжувала наполягати, але я не готова була її впускати. - Може, тобі треба чимось допомогти?

- Нічим! - відповіла я й вирішила дати мамі завдання. - Посмаж мені сирників. Це мені допоможе. Чесно.

- Але сиру немає, - немов вибачаючись, відповіла мама. - Я б з радістю. Але, ніяк. Якщо хочеш, можу приготувати млинці.

- Дуже добре! - крикнула я, сподіваючись, що зараз мене залишать в тиші.

Так і вийшло. Мама вирушила готувати, давши мені пару настанов, та залишила мене наодинці з гарячою водою та ароматною піною.

Просиділа я там досить довго, поки шкіра на пальцях не зморщилася та не стала схожа на родзинки.

Коли я покинула зону своїх роздумів, вся квартира пропиталася запахом млинців. І все тому що тато вже місяць обіцяв полагодити витяжку. Але, то в сусідньому районі смертоносний артефакт знайдуть, то хтось із чарівників починає загрожувати простим громадянам, що перетворить їх на жабу.

І чому всі вважають, що людей перетворюють саме на цих земноводних? Здається, людей простіше перетворити в мавп, або свиней. Але не як не в таку, абсолютно іншу тварину. Більш того, настільки милу.

Так, мені подобаються ці тваринки з бульбашками на спинках та перетинками на лапках.

Увійшовши на кухню, я склала собі верхній млинець трикутником та почала його жувати.

- Есмі, тепер ти мені розповіси, що сталося? - напевно, мама справді не заспокоїться, поки не докопається до істини.

- Немає більше ніякого Олексія, - пробурчала я й полізла в холодильник, щоб дістати сметану. - Був, і не стало. Для мене все скінчено.

- Може, ще помиріться? - мама перевернула млинець й обернулася до мене обличчям. - Сварки - це нормально. Головне, вміти прощати.

- Прощати тут нічого, - я сіла назад й стала ретельно перемішувати сметану з цукром в тарілці. - Я його застала за приємним спілкуванням з синтетичною красунею в його кімнаті.

- Так як він посмів? - мама від таких новин мало не впустила млинець повз сковорідки, коли його перевертала. - Ви тільки тиждень тому мило воркували в твоїй кімнаті та їли піцу. А вже в нього нова пасія?

- Більше не буду любити того, хто любить піцу, - фиркнула я. - Більш того, мені ж піца не подобається.

- Коли зустрінеш того самого, тобі буде все одно, любить він її, чи ні, - мама поставила переді мною стопку млинців й сіла поруч. - Головне, щоб він любив та цінував тебе. А піцу його тобі їсти буде не обов'язково.

Я посміхнулася.

З мамою ми проговорили до глибокої ночі. Після чого швидко відмили посуд, провітрили всю квартиру та розійшлися по своїх кімнатах.

Мені здавалося, я сьогодні не засну. Але варто було вмоститися зручніше, як сон здолав мене.

Цієї ночі мені снилася академія. Однокурсники, з якими ми подружилася та той самий професор з білим волоссям та сумним поглядом.

Уві сні він підійшов до мене зовсім близько, та мовчки дивився на мене.

Як би я не спонукала його до розмови, він продовжував мовчати й дивитися на мене так, ніби просив про допомогу.

Прокинувшись, я ще довго дивилася в стелю й згадувала його очі. Такі сині та глибокі, немов океан.

І чому інші вчителі з ним не спілкуються? Може, він завинив у чомусь? Або посварився? Хоча, по його зовнішності не скажеш, що він особливо конфліктний.

Так і не придумавши розумного пояснення, я вирушила на кухню, щоб набрати бутербродів.

 Тато вже прийшов з нічного засідання й закрився в спальні, щоб виспатися. Мама сиділа в залі та дивилася якесь ток-шоу. Тому я швидко набрала смачненького й повернулася в свою кімнату.

Планів до початку навчання в мене тепер не було, як і міркувань про те, що я буду робити через рік та куди вступати. Тому я довго просиділа біля комп'ютера, переглядаючи різні сторінки інтернету, та жувала свій сніданок.

Коли мені це остаточно набридло, я почала вивчати вміст валізи, які до цих пір не розібрала, приїхавши з академії.

Учням видали безліч рекламних буклетів та порад, як себе поводити в суспільстві, щоб не привертати уваги. Я з дитинства знала, що нормальні чарівники намагаються не виділятися з натовпу. Для простих громадян вони самі звичайні працівники, що займають невисокі посади.