Читати книгу - "Щастя, Поліна"

Після того, як Кирил пішов, грюкнувши дверима, я зраділа, адже він повірив у мою брехню, що чоловік поруч зі мною мій наречений та батько дитини. Марк насправді мій старий друг, який дуже допомагав мені, коли я залишилася одна без грошей, то ще й вагітна, тому я і попросила його підіграти мені, і він погодився на цю авантюру.

- Софія, ти впевнена, що вчинила правильно?  - Запитує Марк, ставлячи букет квітів у вазу, які він і приніс для мене.  - Мені здається, що ти маєш дати другий шанс для Кирила, - продовжує він, а я закочую очі.

- Марку, ну не починай!  Я ж казала тобі, що я бачила його з дівчиною, яка теж чекає на дитину!  Я не хочу бути для них перепоною, – відповідаю я і дивлюсь у вікно.  - Я й сама впораюся з дитиною!  - повернувшись до Марка, кажу я з усмішкою, але в душі в мене все одно шкребуть кішки, а в грудях, наче пожежа, яка ось-ось спалить мене зсередини.

- Добре, люба, роби так, як вважаєш за потрібне, але якщо тобі знадобиться допомога, то знай, що я завжди буду поряд!  - Марк сідає на край ліжка, а потім обіймає мене і попрощавшись іде, залишивши мене на самоті.

Через годину до мене прийшов мій лікар, який відправив мене на УЗД, де перевірять стан мого малюка, і якщо все буде гаразд, то вже сьогодні я зможу поїхати додому.

У кабінеті УЗД подивилися на малюка і повідомили, що вже все гаразд і попередили, що на моєму терміні нервувати дуже небезпечно.  Мені виписали ліки, а потім я поїхала збирати свої речі, але несподіваний дзвінок відвернув мене.

- Доброго дня, ви дружина Пана Кирила? - лунає жіночий голос у слухавці.

- Добрий день, ні я не дружина, але я знаю його, а щось трапилося?  - Відповідаю я, відчуваючи як серце починається дуже швидко битися.

— Він потрапив у серйозну аварію і зараз перебувати в лікарні у вкрай тяжкому стані, якщо вам не складно, то передайте його рідним, а адресу лікарні я надішлю вам у повідомлення, – каже дівчина, а я навіть не в змозі щось  відповісти.  Мій світ впав в одну мить.  Перед очима все пливе, а в голову лізуть усілякі маячні думки.

Я схопила свої речі, а потім майже бігом покинула лікарню, викликавши заздалегідь таксі до лікарні, де зараз Кирил. Мені не варто було дурити його. Я мала поговорити з ним, а не робити поспішних висновків. Дурниця. Яка ж я дурна. Я не можу втратити його… Я не помітила, як приїхала до лікарні, розплатившись, я вискочила з машини і побігла до лікарні.

- Доброго дня, я б хотіла дізнатися про Кирила Матвієнка, — вимовляю я захекавшись, підійшовши до Реєстратури.

- Доброго дня, хвилиночку, - відповідає дівчина, дивлячись на документи.  - Пан Матвієнко, зараз на операції, чекайте, - продовжує вона, а я сідаю на лаву, молячись, щоб з Кирилом усе було добре…