Читати книгу - "Блакитне полум'я, Тетяна Гобатюк"

Наступний ранок видався трохи сумбурний. Ні Аеліта, ні Вероніка, ні садівник Мікаіль не хотіли мене так швидко відпускати, тож проводи були довгими і густо приправленими обіцянками ще якось навідатися. Після ситного сніданку, Карлайн відкрив нам з Селіною свій особистий портал у Фортуну, тож дісталися міста ми, в прямому сенці слів, миттєво. Там нас уже чекала Івета з екіпажем. За вчорашньою метушнею, я забула попередити магиню, що буду не сама, проте та, побачивши мою карооку струнку супутницю, не засмутилася, а навпаки – зраділа.

- Селіночко, серденько! – побігла одразу обійматися жінка. – Не можу повірити, що цей чорний узурпатор нарешті випустив тебе у світ! – вона поцілувала молоду артифактницю в обидві щоки.

- Це все завдяки леді Оксані, без неї не відпустив би. Сильно переживає. – відповіла Селіна, коли Івета нарешті випустила ту з обіймів.

- Скільки просила, не називай мене леді! – обурилася я. – Мені аж вухо ріже. Як же було добре, коли всі вважали мене просто прислугою. – продовжувала бурмотіти собі під ніс, забираючись у кабріолет, запряжений двійкою вороних жеребців.

- Але ж ви, тобто ти, королева. Як я можу називати тебе просто Оксаною? Що подумають піддані? – розвела руками дівчина, на що Івета лише розсміялася. Вона то добре знала як я відношуся до свого статусу та до думки підданих.

- Плювати. – відрізала я. – Я віддала корону разом з повноваженнями, тож єдине, що пов’язує мене з королівським родом – це прізвище. – помітила, як дівчина трошки зніяковіла, тож вирішила змінити тему. – Ти хотіла зі мною поговорити. Зараз хороша нагода.

- Таак... – несміливо почала Селіна і кинула швидкий погляд на синаторку бурштинових. – Проте я сподівалася, що це буде приватна розмова. – вона, нервуючись, почала перебирати поділ своєї довгої чорної сукні.

За п’ять років на Серапіоні встигли багато що впровадити та розвинути, але жінки досі продовжували носити незручні сукні в підлогу. Коко Шанель на них немає.

- При Іветі ти можеш говорити абсолютно вільно. Я скоро поїду і невідомо на який термін. А тобі потрібна надійна людина поруч і повір, - я обійняла вогняну магиню, - ця жінка саме те, що тобі треба! Я довіряю їй як собі. – Івета вдячно на мене поглянула і додала від себе:

- Абсолютно! Ти можеш на мене покластися, хочеш принесу тобі клятву на крові? Ммм? – від слова «клятва» мене пересмикнуло, проте я продовжила посміхатися.

- Ні, клятви не треба... – промовила поволі Селіна. – Ну добре. У мене є хлопець. – так я і думала! У цьому віці всі переживання зв’язані з сердешними справами. Ми з Іветою кивнули на знак того, що прекрасно розуміємо її. Дівчина продовжила. – Ми кохаємо один одного, проте він не артефактор. – вона на мить завагалася, але все ж зізналася: – він бурштиновий... – і опустила сором’язливо очі додолу.

- Хто це? – одразу уточнила Івета. Певна річ, своїх підданих вона знає найкраще.

- Есфіль... – дуже тихо промовила Селіна, проте магиня почула і одразу закинула наступне питання:

- Есфіль вір Роже? – а я почула знайоме прізвище.

- Вір Роже, це не його батько голосував за мою коронацію?

- Так. – коротко відповіла мені Івета і знову розвернулася до артефактниці. – Ну?

- Так, це він. – промовила винувато Селіна.

- Оооо.. – протягнула я. Імператорські замашки до добра не доводять, проте Івета мене обірвала.

- Нічого не "О". Це батько в нього старого гартування, а син дуже навіть прогресивний молодий чоловік. І симпатичний. – вона підмигнула Селіні від чого та злегка почервоніла. Івета продовжила: – На стажуванні у мене був в минулому році. Дуже відповідальний та надійний хлопець. Загалом я схалюю. – вона так гордо це сказала, ніби саме від неї залежала доля закоханої пари. Проте я вже здогадалася чому Селіна вирішила звернутися до мене.

- Ти боїшся зізнатися татові. Боїшся, що він буде проти вашого союзу через різницю у магічних стихіях? – одразу задала головне питання.

- Так... – знову тихо відповіла та. Івета фиркнула. Я кинула на ню осудливий погляд. Адже воно і ясно – у Карлайна немає інших дітей. Чаклун надіється віддати доньку заміж за когось зі своєї свити і дочекатися онука, щоб передати тому владу. А тут такий поворот.

- Ну дивись. – я заспокійливо взяла її за руку. – Як ти вже могла здогадатися, тут чотири варіанти: або у вас народиться магічно-необдарована дитина, що найбільш імовірно; або вона володітиме магією вогню, або артефакторством, що менш імовірно. І найнеймовірніший варіант – це успадкування обох віток магії, як я. Хоча, враховуючи проблеми з якими мені прийшлося зіткнутися, це напевно і найгірший варіант. Я розумію твоє занепокоєння, але якщо хочеш особисто мою думку, то вона така: твій тато на власній шкурі відчув, що таке справжнє кохання і якщо у вас це почуття має саме такий характер, то він підтримає тебе.

- Саме такий! – вигукнула Селіна. Здається на її очах заблищали сльози. – Я кохаю його, а він мене.  Ми жити один без одного не можемо! Кожен день розлуки мов каторга, якій немає кінця, а кожна хвилина в його обіймах – це рай на землі... – замріяно закінчила палку промову артефактниця.

- Що ж, тоді у тебе єдиний вихід. – промовила Івета. Ми обоє поглянули на неї. – Познайомити їх. – пояснила бурштинова. – Твій тато перевірить його на кристалі правди і діло в капелюсі. – вона задоволено сплеснула в долоні, а я подумала, що Івета насправді права.