Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

      У невеликому приміщенні біля однієї зі стін розташовувалися п'ять чорних, шкіряних крісел, тумбочки та дзеркала, що висіли над ними, по краю яких розташовувалось освітлення у вигляді лампочок. Після виступу втомлений та задоволений Микита, зайшов у гримерку й впав у крісло, що стояло біля дзеркала, намагаючись привести свій подих в норму.

— Ти чудово виступив, – звернувся до хлопця один з учасників гурту. Він був трохи вище за Микиту. Його темне, довге волосся було акуратно укладене.

— Так, Микито, це було круто, – сказав інший, на його високий лоб спадало пасмо світлого волосся. Своєю зовнішністю він нагадував кота. Його фанати часто порівнювали з цією твариною, оскільки він і справді, був дуже схожий на кота, не тільки через розріз очей, але і своєю поведінкою.

— Весь стадіон повторював моє ім'я. Це неможливо передати словами, – захоплено говорив Микита. До нього підійшла дівчина, асистент, протягнувши рушник. Взявши його в руки, він витер піт, що стікав вниз по скронях.

— А колись вони хотіли, щоб ти покинув гурт, – нахиливши голову вбік, тихо сказав наймолодший учасник гурту.

—Якби не ти, я не знаю, де був би зараз. Так, Максе, ти мав рацію. Якби не молодший склад – ніхто не звернув би на нас увагу.

—А ти чого так засмикався, коли йшов зі сцени? – запитав темноволосий.

—Я почув фразу «до зустрічі, Микито Шаповал», – хлопець відкинувся на спинку крісла.

—І ти злякався? – вигнув брову, ліниво почухавши живіт, ну справжній кіт.

—Звук йшов з навушників. Жіночий голос був.

—Але людина, яка відповідає у нас за звук – чоловік, – сказав Максим. Він був найвищим у групі.

—Можливо, це просто збій. Забудьмо про це, просто втомився. Я додому. Кого підвести? – запитав Микита, підводячись з крісла. Після того, як він переодягнувся, знову повернувся до крісла, біля якого стояла дівчина й чекала, коли зможе зняти макіяж, щойно той сів в крісло і вона взялася до роботи.

—Це просто несправність з апаратурою. У мене був такий випадок, у знайомої, – сказав хлопець зі світло-рожевим волоссям. Він був найнижчим в групі. Інші учасники гурту жартома часто дражнили його за зріст, це завжди злило його. – На знімальному майданчику під час репетиції у навушниках чулося зовсім не те що мало бути за сценарієм. Дівчина була дуже вразлива і ляклива, всього боялася. Так ось, під час репетиції у навушниках вона почула, як чийсь чоловічий голос сказав їй, що прийде до неї цієї ночі, – зі сміхом згадуючи, говорив хлопець. – Вона так злякалася, що з криком вирвала ті навушники з вух і просто втекла зі сцени. – Усі учасники групи та деякі співробітники, що знаходилися поряд із хлопцями, почали сміятися. Дівчина, що намагалася зняти макіяж з обличчя Шаповала, теж засміялася що заважало її роботі.

—Вибачте, будь ласка, Микито Семеновичу, – прошепотіла крізь сміх, візажист.

—Все, гаразд, – з усмішкою відповів той.

—А що було далі? – трохи заспокоївшись, спитав найстарший учасник.

—Вона забігла до гримерки й забилась в куток. Це був її голос, але через неполадки зі звуком спотворився не лише голос, а й слова. Вони були нерозбірливими, а її фантазія домалювала те, чого не було. Менше треба було жахів на ніч дивитися, – заливаючись сміхом, сказав хлопець зі світло-рожевим волоссям та пухкими щічками. Він часто сидить на дієтах, та не дивлячись на це, його прекрасні щічки, які так люблять його фанати, залишаються. Усі присутні у гримерці почали реготати.

Через кілька хвилин, візажист все ж таки закінчила з макіяжем, сказала, що хлопець може бути вільним. Він, подякувавши їй, підвівся з крісла, підійшов до невеликого дивана, взяв свій рюкзак і вже збирався йти.

—Підвезеш мене? Я сьогодні без машини, – близький друг Микити взяв його за лікоть, звертаючи увагу на себе.

— Добре, ходімо, –  відповів хлопець.

***

Хлопці попрямували на вихід із будівлі, де проходив концерт, підійшли до машини, що стояла на стоянці, розташованій перед стадіоном. То був чорний позашляховик, відчинивши двері, вони сіли в машину. Микита поклав свій рюкзак на заднє сидіння, його друг зробив те саме. Пристебнувши ремені безпеки, Шаповал завів мотор і потихеньку почав рухатися з місця. Машина виїхала з паркування і попрямувала у бік будинку, де мешкав друг Микити. Авто рухалося проспектом, коли пасажир звернувся до водія:

—Кит, тобі це не здається дивним?

—Що саме? – не відриваючи свій погляд від дороги, байдужим голосом, запитав Микита.

—Жіночий голос. Як ти міг його почути? – повернувши голову, хлопець уважно дивився на водія.

—Андрію, я дуже втомився. Я ніг практично не відчуваю, але мені потрібно відвести тебе додому і самому без пригод дістатися свого будинку. Ти ж чув, що говорив Денис про ту дівчину, – роздратовано промовив Микита.

—Це ж треба бути такою вразливою, – засміявся Андрій.

—Просто закриємо цю тему? Гадаю, це просто були несправності зі звуком. Концерт добігав кінця, це все ж таки техніка. Мало що могло стати причиною.

—Так, ти маєш рацію. Добре, закрили тему, – машина під'їхала до будинку, де жив Андрій. – О, ми вже приїхали. Дякую, що підвіз. Відпочинь сьогодні добре, – він відстебнув ремінь безпеки, взяв свій рюкзак і, взявшись за дверну ручку, відчинив двері.