Читати книгу - "Забуте вбивство"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона вкрила її ковдрою, усміхнулася, поплескала Ґвенду по щоці й вийшла.
А внизу Реймонд роздратовано кинув Джоун:
— Що, у біса, сталося з дівчиною? Може, вона захворіла?
— Мій любий Реймонде, не знаю, вона просто зойкнула! Мабуть, п'єса здалася їй надто моторошною.
— Ну, звичайно ж, Вебстер може нагнати страху. Але я ніколи не подумав би… — Він урвав мову, коли міс Марпл увійшла до кімнати. — 3 нею все гаразд?
— Я думаю, що так. Але вона пережила сильне потрясіння.
— Потрясіння? Від драми часів короля Якова?
— Думаю, причина не тільки в цьому, — замислено промовила міс Марпл.
Ґвенді принесли сніданок до спальні. Вона випила трохи кави й надщипнула грінку. Коли підвелася з ліжка й зійшла вниз, Джоун уже пішла у свою студію, Реймонд зачинився в кабінеті, і лише міс Марпл сиділа біля вікна, звідки відкривався вид на річку; уся її увага була поглинута плетінням.
Коли увійшла Ґвенда, старенька подивилася на неї з лагідною усмішкою.
— Доброго ранку, моя люба. Сподіваюся, вам сьогодні краще.
— О, так, тепер зі мною все гаразд. Навіть не знаю, чому я повелася так по-ідіотському вчора увечері. Вони дуже розгнівалися на мене?
— О, ні, моя люба. Вони все розуміють.
— Що розуміють?
Міс Марпл підвела очі над плетінням.
— Що ви пережили велике потрясіння вчора. — І лагідно додала: — Чи не стане вам ліпше, якщо ви мені розповісте про все?
Ґвенда стурбовано ходила туди-сюди по кімнаті.
— Думаю, мені треба поговорити з психіатром або з кимось таким.
— У Лондоні є дуже гарні психіатри, звичайно. Але ви переконані в тому, що вам потрібні саме вони?
— Знаєте… я, схоже, збожеволіла… Я, власне, не маю сумніву, що збожеволіла…
Літня покоївка увійшла до кімнати з телеграмою на таці, яку подала Ґвенді.
— Хлопець запитує, чи буде відповідь на телеграму, мем.
Ґвенда розкрила телеграму. Вона надійшла з Дилмаута. Якусь мить дивилася на неї безвиразним поглядом, а тоді зібгала її в кульку.
— Відповіді не буде, — промовила машинально.
Покоївка вийшла з кімнати.
— Це не погані новини, я сподіваюся, моя люба?
— Телеграма від Джайлза — мого чоловіка. Через тиждень він прилітає до Англії.
У її голосі прозвучали сум і розгубленість. Міс Марпл тихо кахикнула.
— Але ж це добре, що він прилітає, чи не так?
— Що ж тут доброго? Адже я навіть не знаю, збожеволіла я чи ні. Якщо я збожеволіла, то ліпше було б, аби Джайлз ніколи не одружувався зі мною. А ще той будинок. Я не можу туди повернутися. О, я просто не знаю, що мені робити.
Міс Марпл поплескала по канапі жестом запрошення.
— Сідайте-но сюди, моя люба, і просто розкажіть мені все.
І Ґвенда з великою полегкістю прийняла її пропозицію.
Вона виклала всю свою історію, починаючи від тієї хвилини, коли вперше побачила Дім-на-Горі, і розповіла про всі випадки, які спочатку здивували її, а потім стривожили.
— Отож, тепер я досить налякана, — закінчила вона. — І тому вирішила приїхати до Лондона, щоб утекти від усього. Але, як бачите, не змогла утекти. Воно наздогнало мене. Учора ввечері… — вона заплющила очі й зробила ковтальний рух, намагаючись усе пригадати.
— Учора ввечері? — заохотила її міс Марпл.
— Гадаю, ви мені не повірите, — промовила Ґвенда, говорячи дуже швидко. — Ви подумаєте, я особа істерична, або з химерами, або щось таке. Це сталося цілком несподівано, у самому кінці. Я дуже тішилася, дивлячись ту виставу. Я жодного разу не згадала про свій дім. І раптом він постав переді мною — постав із темряви, — коли актор сказав ті слова.
І повторила тихим тремтячим голосом: «Накрийте їй обличчя. Я засліплений. Вона померла молодою».
— Я знову була в тому домі, на сходах, я дивилася в хол крізь перила й бачила, як вона там лежить. Лежить розпростерта — мертва. Волосся в неї було золоте, а обличчя — синє! Вона була мертва, задушена, і хтось промовляв ці самі слова таким самим зловісним тоном, і я побачила його руки — сірі, зморшкуваті, — то були не руки, а лапи мавпи… То було жахливо, повірте. Вона була мертва…
Міс Марпл лагідно запитала:
— Хто була мертва?
Відповідь пролунала швидко й машинально:
— Гелена…
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Гелена?
Якусь мить Ґвенда розгублено дивилася на міс Марпл, потім відгорнула волосся з чола.
— Чому я це сказала? — запитала вона. — Чому я сказала «Гелена»? Я не знаю жодної Гелени!
Вона в розпачі опустила руки.
— Тепер ви переконалися, — сказала вона, — я таки збожеволіла. Я уявляю собі казна-що! Я бачу те, чого там немає. Спочатку — шпалери, а тепер трупи. Отже, мій стан погіршується.
— О, не кваптеся з висновками, моя люба…
— А може, в усьому винен будинок. Це будинок із привидами, або зачарований, або щось таке… А я бачу те, що там трапилося, а може, навіть, те, що має там статися — а це ще гірше. Можливо, там буде вбито жінку на ім'я Гелена… Але якщо той будинок населений привидами, то не розумію, чому я все бачу тоді, коли я від нього далеко. Тож мені залишається припустити, що справа тільки в мені і я втрачаю розум. І ліпше буде, якщо я зустрінуся з психіатром негайно, сьогодні ж уранці.
— Звичайно, люба Ґвендо, ви завжди зможете з ним зустрітися, коли вичерпаєте всі інші можливості, але я дотримуюся думки що треба насамперед розглянути пояснення найпростіші та найбуденніші. Дозвольте мені чітко викласти всі відомі вам факти. Ідеться про три конкретні випадки, що стривожили вас. Ви чітко знали, що в саду є доріжка, хоч вона геть заросла непрохідними хащами, ви намагалися пройти у двері, які були замуровані й невидимі, і ви правильно та в усіх деталях уявили собі шпалери, хоч і не бачили їх. Так воно все було?
— Саме так.
— У такому разі найпростіше, найприродніше пояснення полягає в тому, що ви справді все це раніше бачили.
— В іншому житті, ви хочете сказати?
— Зовсім ні, моя люба. Я маю на увазі це життя. Я хотіла сказати, що то могли бути ваші спогади.
— Але раніше я ніколи не була в Англії й приїхала сюди лише місяць тому, міс Марпл.
— А ви цілком у цьому впевнені, моя люба?
— Звичайно, впевнена. Я прожила все своє життя поблизу від Крайстчерча, у Новій Зеландії.
— Ви там і народилися?
— Ні, я народилася в Індії. Мій батько був британським офіцером. Мати померла через рік або два по тому, як я народилася, і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Забуте вбивство», після закриття браузера.