Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Кортик 📚 - Українською

Читати книгу - "Кортик"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кортик" автора Анатолій Наумович Рибаков. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 54
Перейти на сторінку:
Він уявляв собі, як мама увійде в кімнату, а його вже немає. Вона буде плакати, побиватися, але ніщо не допоможе, і вона ніколи вже його не побачить. Мишко, скоса глянув на матір. Вона продовжувала шити, схиливши голову, зрідка відкушуючи нитку.

Важко доведеться їй без нього! Вона залишиться зовсім самотньою. Прийде з роботи додому, а вдома нікого немає. В кімнаті пусто, темно. Весь вечір вона сидітиме й думатиме про Мишка. Жаль її все-таки…

Вона така худенька, мовчазна, з сірими променистими очима, така невтомна і працьовита. Вона пізно приходить з фабрики додому. Готує обід. Прибирає в кімнаті. Пере Мишкові сорочки, штопає панчохи, допомагає йому готувати уроки, а він лінується нарубати дров, піти в чергу за хлібом або розігріти обід.

Люба, хороша матусю! Як часто він завдавав їй прикростей, не слухався, погано поводив себе в школі! Маму викликали туди, і вона вмовляла директора, щоб той простив Мишкові. Скільки він зіпсував речей, порвав книжок, одягу! Все це лягало на худенькі мамині плечі. Вона терпляче працювала, штопала, шила, а він соромився ходити з нею по вулиці, «як маленький». Він ніколи не цілував матір, адже ж це «телячі ніжності». От і сьогодні він вигадував, якого б завдати їй горя, а вона все покинула, цілий тиждень бігала по теплушках, тягала на собі потрібні йому речі і тепер не відходить від його постелі…

Мишко заплющив очі. В кімнаті майже зовсім темно. Тільки маленький куточок, там, де сидить мама, освічений золотистим світлом згасаючого дня. Мама, нахиливши голову, шиє і тихо співає:

Як зрадника серце, як совість тирана,

Осінньої ночі пітьма.

За ніч ту чорніше встає із туману

Видінням похмурим тюрма.

І оте протяжне, тужливе, як стогін, «пи-ильн-у-у-й».

Це співає в'язень, молодий, з дуже гарним обличчям. Він тримається руками за грати й дивиться на сяючий і недоступний світ.

Мама все співає й співає. Мишко розплющив очі. Тепер невиразно видно в темноті її бліде обличчя. Пісня змінює пісню, і всі вони тужливі й сумні.. Мишко раптом розплакався. І коли мама нахилилася до нього: «Мишуню, рідний, що з тобою?», він обняв її за шию, притягнув до себе і, уткнувши обличчя в теплу кофту, що мала такий знайомий запах, прошепотів:

— Мамусю, рідна, я так тебе люблю!..

Розділ 8

ВІДВІДУВАЧІ

Мишко швидко видужував. Частину бинтів уже зняли, і лише на голові ще біліла пов'язка. Він ненадовго вставав, сидів на ліжку, і, нарешті, до нього впустили друга-приятеля Генку. Генка ввійшов у кімнату й боязко зупинився в дверях. Мишко не повернув голови, тільки скосив очі й слабким голосом промовив:

— Сідай.

Генка обережно сів на краєчок стільця. Розтуливши, рота, витріщивши очі і марно намагаючись заховати під стілець свої досить-таки брудні ноги, він втупився у Мишка.

Мишко лежав на спині, дивлячись у стелю. На обличчі його було написане страждання. Зрідка він торкався рукою пов'язки на голові — не тому, що голова боліла, а для того, щоб Генка звернув належну увагу на його бинти.

Нарешті Генка набрався хоробрості й спитав:

— Як ти себе почуваєш?

— Добре, — тихо відповів Мишко, але глибоким зітханням показав, що насправді йому дуже недобре, однак він по-геройському зносить ці страшні муки.

Потім Генка спитав:

— Виїжджаєш у Москву?

— Так, — відповів Мишко й знову зітхнув.

— Кажуть, з ешелоном Полевого, — сказав Генка.

— Ну? — Мишко враз піднявся й сів на ліжку. — Звідки ти знаєш?

— Чув.

Вони помовчали, потім Мишко подивився на Генку й спитав:

— Ну, ти як, вирішив?

— Що?

— У Москву поїдеш?

Генка сердито хитнув головою:

— Чого ти питаєш? Адже ж знаєш, що батько не пускає.

— Але ж твоя тітка, Агріппіна Тихонівна, скільки разів тебе кликала. Ось і зараз мамою листа передала. Поїхали, будеш з нами в одному будинку жити.

— Кажу тобі, що батько не пускає. — Генка зітхнув. — І тьотя Нюра також…

— Тьотя Нюра тобі не рідна.

Вона хороша, — хитнув головою Генка.

Агріппіна Тихонівна ще краща.

— Як же я поїду?

— Дуже просто: в ящику під вагоном. Ти туди заховаєшся, а коли од'їдемо від Ревська, вийдеш і поїдеш з нами.

— А якщо батько поведе поїзд?

Вилізеш у Бахмачі, коли паровоз змінять.

А що я в Москві робитиму?

— Що захочеш! Хочеш — учися, хочеш — поступай на завод працювати токарем.

— Як це токарем? Я ж не вмію.

— Токарем не вмієш? Дурниці, навчишся… Ти подумай. Я тобі всерйоз кажу.

— Про розвідників ти теж всерйоз говорив, а мені за м'ясо так влетіло, що я досі пам'ятаю.

— Хіба я винен, що Нікітський напав на Ревськ? Інакше обов'язково пішли б у розвідку. Ми, як приїдемо в Москву, запишемося в добровольці й поїдемо білих бить. Поїдеш?

— Куди? — насторожився Генка.

— Спочатку в Москву, а потім, на фронт — білих бить.

— Якщо білих бить, то, мабуть, можна, — ухиляючись від прямої відповіді, сказав Генка.

Генка пішов. Мишко лежав один і думав про Полевого. Чому він не приходить? Що особливого в цьому кортику? Чомусь на рукоятці бронзова змійки, на клинку значки: вовк, скорпіон і лілія. Що це все означає?

Його роздуми, перервав дядько Семен. Він ввійшов у кімнату, зняв пенсне. Очиці у нього без пенсне маленькі, червоні, ніби злякані. Потім він почепив пенсне на ліс і спитав:

— Як ти себе почуваєш, Михайле?

— Добре. Я вже вставати можу.

— Ні, ні, ти, будь ласка, лежи, — затурбувався дядько Семен, коли Мишко спробував підвестись, — будь ласка; лежи! — Він ніяково постояв, потім пройшовся по кімнаті, знову, зупинився. — Михайле, я хочу. з тобою поговорити, — сказав він.

«Невже про камеру?» подумав Мишко.

— Я сподіваюся, що ти, як досить дорослий чоловік… гм… так би мовити… спроможний мене зрозуміти і зробити з моїх слів корисний висновок.

«Ну, почалось!»

— Так ось, — продовжував дядько Семен, — останній випадок, що мав для тебе такі сумні наслідки, я розглядаю не як вихватку, а як… передчасний вступ у політичну боротьбу.

— Що, що? — Мишко здивовано втупився в дядька Семена.

— Не розумієш? Роз'ясню. На твоїх очах відбувається акт політичної боротьби, а ти, чоловік молодий, ще не сформований, взяв участь у цьому акті. І даремно.

— Як це так? — здивувався Мишко. — Бандити будуть вбивати Полевого, а я повинен мовчати? Так, по-вашому?

— Як благородна людина, ти повинен, звичайно, захищати всякого потерпілого, але це в тому випадку, якщо, припустімо, Полевой іде і на нього напали грабіжники. Тоді — інша справа! Але

1 ... 6 7 8 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кортик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кортик"