Читати книгу - "Джеймс і гігантський персик"

— Якої країни? — не втримався Джеймс.

— Немає значення, — відповіла Зозулька. — Бо немає нічого гіршого за цей нещасний пагорб і тих твоїх злючих тіток…

— О звичайно, звичайно! — заволали всі. — Свята правда!

— Ти міг цього не зауважити, — вела далі Зозулька, — але увесь цей сад росте на стрімкому схилі гори. А персик цей ще й досі не покотився донизу лише тому, що своїм хвостиком-стеблинкою він пов’язаний з деревом. Але варто цей хвостик перерізати, як ми зірвемося з місця!

— Обережно! — вигукнула пані Павучиха, бо кімната знову несамовито здригнулася. — Ми вирушаємо!

— Ще ні! Ще ні!

— Саме в цю мить, — пояснила Зозулька, — наша Стоніжка, чиї щелепи гострі, як бритва, сидить угорі на персику й перегризає цей хвостик. І, судячи з того, як нами хитає, їй залишилося вже зовсім небагато. Узяти тебе під своє крильце, щоб ти не впав, коли ми покотимося?

— Це дуже люб’язно з вашого боку, — подякував Джеймс, — але я думаю, що й сам упораюсь.

І тут крізь отвір у стелі зазирнула усміхнена Стоніжка і закричала:

— Готово! Рушаємо!

— Рушаємо! — озвалися всі решта. — Рушаємо!

— Мандрівка починається! — залементувала Стоніжка.

— І хтозна, чим вона закінчиться, — буркнув Черв’як, — якщо її затіяла ти. Знову якоюсь халепою.

— Дурниці, — заперечила Зозулька. — Ми зараз побуваємо в найпрекрасніших місцях і побачимо найчудовіші речі! Правда, Стоніжечко?

— Хто його зна, що ми там побачимо! — вигукнула Стоніжка.

Можливо, Почвару, що гріє під снігом

Свої сто із гаком голів.

Коли в неї нежить, то шмарки течуть їй

З усіх ста із гаком носів.

А може, Рожевого в Цяточку Хрума,

Що хрумати любить людей:

П’ятьох зазвичай він підсмажує зранку,

А ще десятьох їсть удень.

Можливо, Дракона чи Змія, а може,

Там з’явиться Єдиноріг.

Чи, може, побачимо Монстра Серьожу,

В якого живіт замість ніг.

Побачимо, може, і Курочку Рябу,

Що тихо на яйцях сидить;

Якщо їх зварити, вони вибухають,

І вам голова відлетить.

Побачимо Гну, Гносорога і Гнуску,

ГнидкогоГніганта і Гняку.

Аж з вуха вам вилізе Гнусове жало,

Коли він вас вкусить за… руку.

Нехай ми від спеки й морозу помремо

Чи від скорпіона з під склепу,

Або ще страшніше — з розгону пірнемо

В глибоку глибоку халепу.

Але нам начхати — апчхи і апчих! —

Мерщій в океан, до водички!

Подалі від тіток бридких і старих!

Рятуймось від Шкварки і Шпички!

І в цю мить… величезний персик поволі, підступно і ледь помітно почав хилитися набік і рухатись. Ціла кімната теж нахилилася, а меблі рушили з місця й гупнулися в протилежну стіну. Об цю стіну гупнулися також і Джеймс, і Зозулька, і Старий-Зелений-Коник, і пані Павучиха, і Черв’як, і навіть Стоніжка, котра перед тим зірвалася зі стіни додолу.

15

А саме в цей час тітка Шкварка і тітка Шпичка вишикувалися перед ворітьми, тримаючи в руках по пачці квитків, а вдалині вже було видно юрбу перших ранкових відвідувачів, які дряпалися вгору, щоб побачити гігантський персик.

— Нині ми заробимо море грошей, — зраділа тітка Шпичка. — Поглянь, скільки народу!

— Цікаво, що сталося вчора з нашим дурноверхим малявчиком? — сказала тітка Шкварка. — Він так і не повернувся, га?

— Мабуть, послизнувся в темряві й зламав собі ногу, — припустила тітка Шпичка.

— Або шию, — з надією мовила тітка Шкварка.

— Пожди, пожди, я ще до нього доберуся, — пригрозила тітка Шпичка, розмахуючи ціпком. — Дам йому такої прочуханки, що йому вже ніколи не закортить тинятися ночами. Ой, матінко! Що то за страшний гуркіт?

Обидві жінки озирнулися.

А це, звісно ж, гуркотів гігантський персик, що проламав огорожу й котився садом, набираючи швидкість, прямісінько до того місця, де стовбичили тітка Шкварка й тітка Шпичка.

Тітки аж зойкнули. Заверещали. Кинулися навтікача. Запанікували. Почали навзаєм плутатися між ногами. Відштовхували одна одну, думаючи лише про власний рятунок. Дебела тітка Шкварка перечепилася об принесену з собою коробку для грошей і хряпнулася долілиць на землю. Тітка Шпичка спіткнулася об тітку Шкварку й гепнулася на неї зверху. Вони лежали на землі, борсалися, дряпалися, лементували й намагалися звестися на ноги, та не встигли цього зробити, бо величезний персик тут-таки накотився на них.

Щось хруснуло.

А тоді запала тиша.

Персик покотився далі. А тітка Шкварка й тітка Шпичка так і лежали собі, розмазані по траві, тонюсінькі, пласкі й нерухомі, неначе паперові ляльки, вирізані з якоїсь кольорової книжечки.

16

І ось персик викотився з саду і з шаленою швидкістю помчав пагорбом униз, підстрибуючи на стрімкому схилі. Він котився дедалі швидше й швидше, а натовпи людей, що дряпалися вгору, раптово побачивши цього гігантського монстра, який насувався на них, почали верещати й розбігатися хто куди.

Сягнувши підніжжя гори, персик перетнув дорогу, збив телеграфний стовп і розчавив дві припарковані там машини. Тоді завзято потолочив мало не з двадцять городів, трощачи на своєму шляху паркани й живоплоти. Розметав на всі боки ціле стадо породистих корів, а тоді ще й цілу овечу отару, потім цілий табун коней, а потім цілий хлів зі свинями — невдовзі довкола, куди сягало око, скрізь аж рябіло в очах від переляканих тварин, що розбігалися, куди бачать очі.

А персик і далі мчав з неймовірною швидкістю, навіть не думаючи її сповільнювати, і за якусь милю на його шляху вигулькнуло село.

Він покотився центральною вуличкою села, і люди ледве встигали відсахнутися хто ліворуч, хто праворуч. Наприкінці вулички персик пробив стіну величезної будівлі й викотився з другого боку, залишивши по собі цегляний мур, що зяяв двома круглими отворами.

З’ясувалося, що це була знаменита шоколадна фабрика, і майже одразу з пробоїн у фабричних мурах шугонула ціла річка гарячого рідкого шоколаду. Хвилиною пізніше ця коричнева липка маса розтеклася кожнісінькою вуличкою села, проникаючи під двері будинків і заливаючи крамниці й садочки. Діти чалапали по коліна в шоколаді, а дехто навіть намагався в ньому плавати, і всі вони поглинали його величезними жадібними ковтками й захоплено пищали.

А персик і далі не зупинявся — він котився й котився, залишаючи по собі суцільні руїни. Корівники, конюшні, стайні, клуні, хліви, стодоли — все, що траплялося йому на дорозі, розчавлювалося, наче іграшкове. Якомусь дідуганові, що рибалив